Контингент студентів цих закла-дів був доволі нечисельним. Щорічно ці інститути випускалине більше 100 інженерів. Для лісового господарства, лісової та деревообробної промисловості України цього було вкрай мало. Тому з метою розширення спеціалізації лісоінженерів визначено профіль новоствореного навчального закладу — підготовка фахівців вищої кваліфікації для лісоексплуатації та механічного оброблення деревини, яких не було в номенклатурі тодішніх вишів України. Річний контингент студентів становив 600 осіб. Навчальний заклад підпорядко­вувався Народному комісаріату лісової промисловості УРСР. Це мало важливе значення для організації матеріально-навчальної бази інституту. Його початкова структура була така: лісоінженерний факультет зі спеціальностями: «Механізація лісорозробок», «Лісотранспорт», «Лісоексплуатація»; факультет механічної обробки деревини зі спеціальностями: «Лісопиляння», «Меблеве виробництво», «Фанерне виробництво»; інженерно-економічний факультет зі спеціальностями:«Планування у лісосировинних підприємствах», «Планування у деревообробних підприємствах», «Економіка і фінанси». 

Головний навчальний корпус інституту займав будинок на вул. Пушкіна, 103 (нині — Генерала Чупринки). Спочатку тут розміщувалася жіноча гімназія з гуртожитком, а у 20-х рр. XX ст. з ініціативи митрополита Андрея Шептицького — дитячий будинок для сиріт під патронатом сестер Василіянок. У роки німецької окупації у приміщенні будинку та сусідніх будівлях містився лазарет львівських концтаборів, уся територія якого була огороджена колючим дротом. Його залишки збереглися до сьогодні у стовбурах старих дерев дендропарку. Після війни у будівлі розмістився військовий шпиталь. Приміщення було надзвичайно занедбане. Викладачі-ветерани не раз згадували про обдерті брудні стіни, вікна без шибок, звалища сміття. Співробітники і студенти власними силами облаштовували навчальні аудиторії, бібліотеку, гуртожитки, їдальню, господарські споруди, квартири для науково-педагогічних працівників.

У головному корпусі інституту розмістилися лісоінженерний, інженерно-економічний факультети та дирекція. У навчальному корпусі на вул. Залізняка, 11 — факультет механічної обробки деревини, бібліотека, актовий і фізкультурний зали. В обох корпусах було 16 навчальних аудиторій та вісім кабінетів.Першим директором інституту був призначений кандидат технічних наук, доцент В. І. Гарузов — випускник Ленінградської лісотехнічної академії, колишній директор Московського науково-дослідного інституту механізації та енергетики, спеціаліст у галузі транспорту лісу. Його заступником із навчально-наукової роботи спочатку працював О. І. Янсон, а з 1947 р. — С. М. Тімонен, який прибув із Ленінградської лісотехнічної академії.Деканом лісоінженерного факультету став Д. П. Дятлов, факультету механічної обробки деревини — О. І. Янсон (з лютого 1946 р. — доц. В. Д. Бєлий, із листопада 1946 р. — доц. Е. Є. Шишніашвілі, а з липня 1947 р. — Б. А. Височін), а інженерно-економічного — доц. Г. П. Кедровська (з березня 1946 р. — доц. Е. Є. Шишніашвілі, з листопада 1946 р. — доц. В. П. Чекін).

У Львівському лісотехнічному інституті навчання розпочалося 1 жовтня 1945 р. На перший курс було зараховано 187 студентів; абітурієнтами вишів західних областей України були переважно вихідці зі сходу, демобілізовані військовослужбовці, інваліди війни. Першого навчальногороку серед студентів Львівського лісотехнічного інституту було лише 30% жителів Західного регіону. У 1945 р. до роботи приступило 28 викладачів і десять лаборантів. Характерно, що серед викладачів були лише один доктор (М. М. Туркевич) і вісім кандидатів наук, доцентів (В. І. Га-рузов, В. Д. Бєлий, Г. Я. Бергер, Г. П. Буймола, К. Й. Луцевич, М. П. Стаценко, Є. Г. Шелепін, Е. Є. Шишніашвілі). Більшість із них у майбутньому стали провідними вченими у галузях лісового господарства і лісової промисловості. Серед викладачів інституту було дуже мало місцевих кадрів: наприклад, професор М. М. Туркевич — випускник хімічного факультету Львівської політехніки, асистент О. Й. Королевич — випускник шляхово-мостового факультету цього ж вишу, асистент В. Д. Флюнт закінчив фізико-механічний факультет Львівського університету. Чимало галичан було серед лаборантів і робітників ЛЛТІ.

У 1947 р. професорсько-викладацький колектив інституту нараховував уже понад 50 осіб. Було розроблено ґрунтовні навчальні плани для кожної спеціальності. Профільні кафедри почали створювати навчальні програми, займалися підготовкою текстів лекцій, планів практичних та лабораторних занять, методичної літератури. Заняття проводили у важких умовах —у холодних, напівосвітлених аудиторіях — у дві зміни. Бракувало лабораторного устаткування й аудиторного обладнання. Недостатньо укомплектованою технічною іхудожньою літературою була бібліотека інституту. У ній нараховувалося близько 7 тис. книг і журналів. Керівництво і колектив вишу, забезпечуючи професійну підготовку молоді, планомірно зміцнювали навчальну базу, укомплектовували необхідними приладами лабораторії такабінети. Вже у 1947 р. діяли лабораторії фізики, хімії, геодезії, механізації лісорозробок, електротехніки та 16 навчальних кабінетів: графіки, військової підготовки, будівельної механіки, теплотехніки та інші. Студенти поглиблювали теоретичні знання під час навчальних і виробничих практик із лісівництва, таксації, геодезії, механізації лісорозробок, сухопутного транспорту. Базами практик були Добромильський деревообробний комбінат, Брюховицьке лісництво, Свалявський та Усть-Чорнянський лісгоспзаги тресту «Закарпатліспром», фабрика гнутих меблів і лісопаркетний комбінат у Львові.У 1949 р. у житті Львівського лісотехнічного відбулося кілька визначних подій. Насамперед — перший випуск фахівців: десятеро інженерів-технологів за спеціальністю«Лісоінженерна справа» та 12 інженерів-механіків за фахом «Механічна технологія деревини». За наказом міністра вищої освіти СРСР від 12 лютого1949 р. було створено лісогосподарський факультет, який розпочав свою діяльність 1 вересня 1949 р. у складі першого і другого курсів (разом — 131 студент). Організація цього підрозділу у стінах лісотехнічного інституту була закономірною, адже закладалися основи для комплексного підходу до ведення лісового господарства. На лісогосподарському факультеті було відкрито дві кафедри: ботаніки і ґрунтознавства, яку очолив доцент М. І. Мельник, та лісівництва, таксації і геодезії на чолі здоцентом Ф. І. Волковим. Із навчальною метою створено кабінети лісознавства та ботаніки. У 1949–1950 навчальному році на кафедрі ботаніки і ґрунтознавства почали проводити заняття з таких дисциплін, як морфологія та систематика рослин, анатомія і фізіологія рослин, дарвінізм, ґрунтознавство з основами геології, деревинознавство. Для організації навчальної та наукової роботи у 1949 р. інститутові були передані у безстрокове користування Старосільське і Суходільське лісництва Романівського лісгоспу (у Бібрському, Перемишлянському і Глинянському районах) загальною площею 7172 га. Після організації лісогосподарського факультету загальна кількість студентів вишу у 1949 р. сягнула 844 осіб, а в 1953 р. — 1585. Зріс і випуск молодих спеціалістів: якщо у 1950 р. їх було 97, то у 1953 р. — 189, тобто удвічі більше.

У 1949 р. при ЛЛТІ було відкрито навчально-консультативний пункт Всесоюзного заочного лісотехнічного інституту (завідувач — М. О. Макаров), який наступного року реорганізували у Львівську філію цього інституту. До йогоскладу входили чотири факультети: лісоінженерний, інженерно-економічний, механічної технології деревини та лісогосподарський. Вони готували фахівців за спеціальностями: «Лісоінженерна справа», «Лісове господарство»,«Механічна технологія деревини», «Організація і економіка лісової промисловості та лісового господарства». У 1955 р. філія ввійшла до складу організаційної структури Львівського лісотехнічного інституту (кількість студентів-заочників на тойчас становила 1077 осіб).

У 1948-1949 рр. викладачі К. Г. Каковський, О. І. Янсон, М. В. Плаксій захистили перші в інституті кандидатські дисертації. У 1950 р. кандидатські захистили М. Я. Броун, К. Ф. Губа, у 1951 р. — К. В. Тір, у 1952 р. — В. А. Єресько. Врожайним роком на ниві науки виявився 1953, коли шестеро викладачів (Н. М. Белая, О. И. Королевич, М. І. Рахно, І. Я. Шевчук, М. І. Храмцов, Н. М. Серебряний) стали кандидатами наук.

У 1948-1949 рр. викладачі К. Г. Каковський, О. І. Янсон, М. В. Плаксій захистили перші в інституті кандидатські дисертації. У 1950 р. кандидатські захистили М. Я. Броун, К. Ф. Губа, у 1951 р. — К. В. Тір, у 1952 р. — В. А. Єресько. Врожайним роком на ниві науки виявився 1953, коли шестеро викладачів (Н. М. Белая, О. И. Королевич, М. І. Рахно, І. Я. Шевчук, М. І. Храмцов, Н. М. Серебряний) стали кандидатами наук.

У 1953 р. в інституті працювало вже 120 викладачів,зокрема один професор (доктор наук), 30 доцентів (кандидатів наук). У січні 1952 р. розпочалася підготовканауково-педагогічних кадрів через аспірантуру при п’ятикафедрах: сухопутного транспорту, механізації лісорозробок,лісової таксації, верстатів й інструментів, лісопильноговиробництва. У 1953 р. на денному і заочному відділенняхаспірантури навчалося дев’ятеро, а наступного року —18 осіб. У 1954 р. відбувся перший випуск аспірантів. Із часусвого створення ЛЛТІ став не лише важливим навчальним, ай науковим закладом. У 1953 р. колективи профільнихкафедр розробляли 43 наукові теми.Значно активізувалася робота, коли у 1953 р. директоромвишу був призначений кандидат біологічних наук, доцентЮ. Д. Третяк (1894–1960) — відомий спеціаліст-лісознавець.У 1925 р. він закінчив лісовий факультет Львівськоїполітехніки. У 1942–1944 рр. керував Державною лісовоюшколою у Болехові, де викладав лісівництво. У 1945 р. ставдеканом ЛГФ Львівського політехнічного інституту, а такожзавідувачем кафедри лісової ботаніки. З 1948 р. Ю. Д. Третякочолював кафедру дендрології Львівського сільськогоспо-дарського інституту.У 1955 р. було створено Міністерство вищої освіти УРСР,у підпорядкування якого разом з 58 іншими вишами республікиувійшов і ЛЛТІ. Серед перших заходів новоствореногоміністерства — перебудова системи викладання у лісотехнічнихнавчальних закладах. Покращилася робота ботанічних садів,дендропарків, біологічних станцій. Згідно зі спеціальнимрозпорядженням були прорецензовані підручники, методичніпосібники з лісівничої справи. Для ліквідації паралелізму упідготовці кадрів лісового господарства наказом міністра вищоїосвіти СРСР від 6 листопада 1954 р. лісомеліоративнийфакультет Львівського сільськогосподарського інституту булоприєднано до лісогосподарського факультету Львівського лісо-технічного інституту.ЛЛТІ передали майно лісо-меліоративного факультету, нав-чально-дослідний Івано-Фран-ківський (раніше — Янівський)лісгосп, штати викладачів та кон-тингент студентів загальноюкількістю 195 осіб. До вишувідійшов ансамбль приміщеньколишньої Школи лісового гос-подарства та дендропарк навул. О. Кобилянської, 1.Внаслідок реорганізації до лісо-технічного інституту з сільсько-господарського перейшли кафед-ри лісівництва та лісової таксаціїз повним штатом викладачів. Се-ред них були професори М. М. Горшенін, Т. М. Бродович,старші викладачі Б. Й. Цибик, В. М. Бедик, С. В. Шевченко,асистенти Е. І. Журавська, В. П. Лавров, М. І. Юзьків.Відомим ученим, визнаним педагогом був професорМ. М. Горшенін (1904–1988). Він здобув початкову науковупідготовку у Ленінградському лісовому інституті під керів-ництвом вченого-лісознавця зі світовим іменем М. Е. Ткачен-ка. З 1938 р. працював заступником директора з науковоїроботи Всесоюзного науково-дослідного інституту агро-меліорації в Москві, а упродовж 1945–1954 рр. завідувавкафедрою лісоексплуатації та лісівництва Львівськогополітехнічного і Львівського сільськогосподарського інсти-тутів. Водночас із 1948 до 1954 р. М. М. Горшенін був дека-ном лісогосподарського факультету ЛСГІ. У 1954 р. очоливкафедру лісівництва Львівського лісотехнічного інституту,став проректором. У 1979 р. йому було присвоєно звання«Заслужений діяч науки і техніки УРСР».У 1955 р. Львівський лісотехнічний інститут відзначивперше десятиріччя своєї діяльності. На той час у йогоскладі вже функціонувало чотири факультети, 23 кафедри, 13 навчальних кабінетів, 21 профільна лабораторія. Інсти-тут мав у своєму розпорядженні добре обладнаний нав-чально-дослідний полігон механізації лісорозробок і сухо-путного транспорту лісу, лісопильний завод, столярнумайстерню.Важливою віхою в науковому житті вишу став вихід усвіт першого тому «Наукових записок ЛЛТІ». Вчена радаінституту затвердила тематику досліджень, звернувши увагунауковців на необхідність проектування нової технологіїлісорозробок та вивчення вібраційного методу безстружково-го різання деревини. У Вигодському і Перегінськомуліспромгоспах тресту «Станіславліспром» було впровадженоповітряні лісоспуски для линвового транспортуваннядрібних сортиментів деревини. Встановлено линвові дорогиіз самохідною лебідкою, які розробили Н. М. Бєлая, А. Г. Про-хоренко і В. І. Панов. У 1957 р. це нововведення було реалізо-вано у 25 ліспромгоспах Радянського Союзу, зокрема у трес-тах «Краснодарліс», «Південкузбасліс», «Сахалінліс» таінших. Розробка не лише полегшила фізичну працю людей навіддалених і важкодоступних ділянках, а й дала змогуполіпшити продуктивність транспортування до 80–120 м3 де-ревини за зміну. Модель експонували на виставці ВДНГ уМоскві. Нові конструкції лісових підвісних доріг було захи-щено авторськими свідоцтвами на винаходи.