16 травня 2005 р., з огляду на вагомий внесок у розвиток вищої освіти та науки України, а також на міжнародне визнання результатів діяльності, указом Президента України Українському державному лісотехнічному університетові надано статус Національного лісотехнічного університету України.
У березні 1993 р. Львівський лісотехнічний інститут очолив доктор економічних наук, професор Львівського національного університету ім. Івана Франка Юрій Юрійович Туниця. Він багато років працював у ЛЛТІ, зокрема на посадах завідувача кафедри та проректора. Саме Ю. Ю. Туниця обґрунтував концепцію щодо зміни статусу і назви закладу. Ініціатива ректора була підтримана на конференції трудового колективу. Після цього розпочалася активна цілеспрямована робота для реалізації цієї концепції.
Ідеологічний пресинг давався взнаки впродовж усього періоду функціонування інституту. Партком та комітет комсомолу, Перший відділ — представництво КДБ, не підпорядковане керівництву навчального закладу і відповідальне за політичну безпеку, — були дієвими інструментами репресивного апарату, а так звані суспільно-політичні кафедри (марксизму- ленінізму, наукового атеїзму, історії КПРС та інші) працювали для пропаганди комуністичної та окупаційної доктрин. У різні роки за незгоду з «лінією партії», релігійні переконання, участь у національно-визвольному русі зазнали переслідувань багато студентів й окремі викладачі. Наймасовіші хвилі репресій припали на 40-50 рр. XX ст. Тоді загинули студенти Ю. М. Щербань, Є. І. Мацьків, були ув’язнені Б. М. Лобур, Ю. Д. Шульга, М. Г. Кузьмів-Грінчак, С. И. Галан, М. В. Яськів, Ю. Д. Витри- куш. їх, а також Василя Пилип’юка, Михайла Павлика, Йосипа Гука, Володимира Дзятківського та багатьох інших було звинувачено в націоналізмі. Після відбуття покарання репресовані студенти не могли продовжити навчання. Зокрема, підступно забраний до в’язниці з уроку фізкультури у 1950 р. студент лісомеліоративного факультету Львівського сільськогосподарського інституту, учасник Воркутинського повстання Олексій Григорович Магура, повернувшись з ув’язнення у 1956 р., не зміг поновитися у Львівському лісотехнічному інституті, незважаючи на згоду ректора Ю. Д. Третяка.
Поглиблення науково-дослідницької роботи припадає насередину і кінець 80-х років ХХ ст. Доктори наук Г. Т. Криницький, В. П. Кучерявий, С. А. Генсірук, В. П. Рябчук розробляли наукові основи селекції та інтродукції рослин, екологізації природокористування, морфофізіологічних основлісової селекції і формування лісостанів, основ поповненнята збереження колекційних фондів. Великий внесок у фундаментальні дослідження природо-охоронної тематики, природокористування зробив професор С. А. Генсірук.
Важливе місце у житті інституту з перших днів його діяльності належало лісоінженерному факультетові, який готував інженерів для лісозаготівельної промисловості, зокрема у сфері раціональної заготівлі й транспортування деревини. У його складі було шість кафедр: механізації лісорозробок (завідувач —доцент М. В. Плаксін), сухопутного і водного транспорту лісу(доцент Б. Г. Гастєв), теорії механізмів машин і деталей машин(кандидат технічних наук О. І. Гофман), нарисної геометрії та креслення (доцент О. Й. Королевич), фізики (доцент Д. П. Дятлов).
Львівський лісотехнічний інститут (ЛЛТІ) булоорганізовано 15 січня 1945 р. згідно з постановоюКабінету Міністрів УРСР. У ході військових дій тарозграбувань лісове господарство України зазнало величезнихвтрат. Керівники лісової і деревообробної промисловостінераціонально використовували сировинні ресурси. Надмірнівирубування стиглих лісів були зумовлені потребамиповоєнного часу. Абсолютна більшість керівних кадрів лісовихпідприємств не мала спеціальної освіти. Фахівців для лісовогогосподарства в Україні готували Київський лісогосподарськийінститут, що згодом увійшов до складу Української сільськогос-подарської академії, та лісогосподарський факультет Львівського політехнічного інституту.
Становлення цього факультету тривало від 1919 до 1925 р. У листопаді 1919 р. було опрацьовано положення про новостворений рільничо-лісовий факультет Львівської політехніки. Його надіслали на затвердження до Міністерства релігійних визнань і народної освіти у Варшаві. Деканат рільничо-лісового факультету розташовувавсяу приміщенні колишнього монастиря Марії Магдалини, а деканом було призначено колишнього директора Рільничої академії в Дублянах — професора Стефана Павлика. Час повоєнної стабілізації навчально-наукової діяльності Львівської політехніки загалом та рільничо-лісового факультету зокрема припав приблизно на 1924 р.
Навчальний рік на факультеті був поділений на два семестри. Абітурієнти складали вступні іспити з математики та біології. Вступник також повинен був пройти щонайменше шести тижневу практику з праці в лісовому господарстві. Навчання тривало чотири роки. Кожен студент був зобов’язаний прослухати курси основних предметів, виконати хоча б одну наукову роботу з фахових дисциплін, а також скласти загальні та дипломні іспити.
Прийшовши у 1900 р. на Київсько-Галицький митрополичий престол УГКЦ, Андрей Шептицький доклав титанічних зусиль до духовного і національного відродження України. У своїй багатогранній діяльності пастиря і громадянина він приділяв увагу й екологічним проблемам, зокрема — охороні лісів, природно-заповідній справі. Саме йому завдячуємо заснуванням та організацією Лісового науково-дослідного інституту і невпинною опікою над ним із метою підготовки високо кваліфікованих фахівців.
У липні 1921 р. у Львові було створено Український таємний університет (УТУ) — унікальне явище в історії світової науки. Організований під егідою Наукового товариства ім. Т. Шевченка за активною участю інших українських інституцій та студентських спілок, він зумів стати університетом європейського зразка. Незважаючи на те, що навчання тут проводили в катакомбних умовах, а польська поліція під час облав затримувала викла-дачів та студентів, він здобув широку популярність серед молоді. Дипломи УТУ визнавали за кордоном.
24 жовтня 1874 р. у Львові відбулися урочистості з нагоди визначної події — початку діяльності першого лісівничого навчального закладу на теренах Західної України, яка тоді входиладо складу провінції — Королівства Галичини та Володимирії з Великим князівством Краківським (1772–1918). Генрик Стшелецький, син лісника з Добротвору, практик із великим досвідом роботи на посадах надлісничого у Лопатинських соснових пралісах та управлінця львівськими міськими лісами, очолив Львівську школу лісового господарства, якою йому судилося керувати багато років. Він буде почесним членом галицьких господарського і лісового товариств, неодноразово очолюватиме делегації від Галичини на міжнародних наукових конгресах, виступатиме з доповідями перед науковцями і студентами у Віденській академії, опублікує близько 100 праць із багатьох напрямів лісівництва, стане поважним репрезентантом вітчизняної лісівничої науки, до його думок дослухатимуться далеко за межами Галичини.
