Вперше я дізнався про програму Еразмус+ на початку першого семестру моєї магістратури, коли нам запропонували прийняти участь у відборі, і отриманні гранту для навчання в Трансільванському університеті Брашова. Відтоді я буквально загорівся бажанням поїхати і спробувати свої сили закордоном, тому що чув багато позитивних відгуків від студентів які після
закінчення розповідали як змінилося їх життя, бачення світу, і рівень сприйняття освіти в цілому. Так як це був мій останній шанс, я хотів ризикнути, сказав собі що зроблю все можливе але потраплю в цей університет. Найбільшим страхом який стримував мене взяти участь було знання англійської мови, яка на той час була для мене чимось космічним і незрозумілим, хоча всі роки думав що вона мені ніколи не знадобиться тому й не приділяв їй взагалі ніякої уваги - це й було моєю найбільшою помилкою. Проте я не мав наміру здаватися, тому швидко заповнив документи та відніс в їх в міжнародний відділ, де мені сказали що потрібно буде прийти на співбесіду, там і відбудеться відбір найкращого серед всіх хто виявив бажання прийняти участь і втілити свою мрію в життя. “Кастинг” відбувався в адміністративному корпусі, де за круглим столом сиділи “присяжні” які вирішували подальшу долю студентів.До складу комісії входили: проректор Борис М.М., завідувач відділу міжнародних відносин Врублевська О.В., завідувач кафедри іноземних мов Ванівська О.М. та інші працівники університету пов’язані з міжнародною діяльністю. Як на диво всі вони були дуже приємні, і неймовірно добре поставилися до двох студентів які подали свої заявки на участь. Так, нас було лише двоє, я і моя одногрупниця. Під час виступу мене коротко попросили розповісти про себе, і чому саме я достойний поїхати на навчання, потім перевірили рівень знань іноземної мови
(на той момент рівень моєї англійської складався лише з фрази London is the capital of Great Britain), тому пообіцяв комісії якщо вони оберуть мене, то я докладу максимум зусиль аби виправити цю ситуацію. Насправді всі мої переживання і страхи були марними, тому 
що присутні віднеслись до нас з розумінням і навіть жартували, проте взяли обіцянку не підвести університет у разі перемоги. Минув тиждень “болісних” очікувань з моменту співбесіди, і от майже втративши надію, мені зателефонували і повідомили, що вас обрали. Моїй радості, а одночасно і переживанням не було меж, та я розумів, що найтяжче тільки попереду. Період моєї мобільності закордон мав відбутися через вісім місяців з моменту перемоги, тому не втрачаючи часу я прийнявся до вивчення англійської мови. Минуло сім місяців, рівень мого володіння іноземною мовою підвищився, і при спілкуванні з представником приймаючої сторони я зміг зрозуміти, про що йдеться мова, хоча й спілкуватися було тяжко, але мене розуміли. Після тривалої підготовки і збору документів, мені повідомили прекрасну новину, що я можу вирушати в країну “вампірів” і Дракули. Тому , як тільки я отримав лист з зарахуванням до Трансільванського університету Брашова, не зволікаючи почав збирати речі, і чекав дату коли зможу відправитися в нові для себе пригоди.
Настав момент мого від’їзду, попрощавшись з друзями та рідними на 3 місяці, я відправився в таку бажану для себе подорож. Добирався залізничним транспортом. Це був найкращий варіант як по ціні, так і по логістиці. Доречі, перетин кордону зайняв всього лише одну годину, а решту часу поки я чекав потяг з румунської сторони, я витратив на прогулянку по мальовничому містечку Сигіт. По приїзді мене зустрів студент на ім’я Адріан, допоміг знайти гуртожиток , поселитися, а також зробив коротку екскурсію містом.
