Західний науковий центр Національної академії наук України і Міністерства освіти і науки України із сумом повідомляє, що 17 липня на 98-му році пішов із життя відомий учений у галузі механіки руйнування і міцності матеріалів, теорії руйнування тіл із тріщинами та фізико-хімічної механіки матеріалів, почесний директор Фізико-механічного інституту ім. Г. В. Карпенка НАН України, академік НАН України ПАНАСЮК Володимир Васильович
Висловлюємо щирі співчуття рідним, друзям, колективу інституту та усій науковій спільноті у зв’язку з цією непоправною втратою
Світла пам'ять про прекрасну людину, відомого українського вченого і талановитого організатора науки назавжди залишиться в наших серцях
Панасюк Володимир Васильович – академік (1978), член-кореспондент (1972), професор (1968), доктор технічних наук (1965).
Народився 27.02.1926 у с. Красне на Холмщині (нині – Республіка Польща). Закінчив Львівський державний університет імені Івана Франка (1951). Наукову діяльність почав в Інституті машинознавства та автоматики АН України (тепер Фізико-механічний інститут ім. Г. В. Карпенка НАН України) (з 1962 – завідувач відділу, 1971-2014 – директор, від 2014 – почесний директор).
Наукова діяльність присвячена розв’язанню задач фізики і механіки руйнування та міцності матеріалів, розробці теорії руйнування тіл з тріщинами, контактним задачам теорії пружності, фізико-хімічної механіки матеріалів тощо. Він запропонував нові оригінальні теоретичні концепції та моделі для вирішення питань граничної рівноваги пружно-пластичних деформівних тіл з тріщинами, нові підходи до розв’язання задач математичної теорії тріщин для багатозв’язних областей, сформулював принципово нову модель впливу корозивного середовища на ріст тріщин у металах, а також під впливом водню, розробив експериментальні методи встановлення характеристик тріщиностійкості матеріалів. За його участю вперше в СРСР підготовлено відповідні стандарти для визначення тріщиностійкості матеріалів.
Лауреат Державної премії СРСР в галузі науки і техніки (1986), Державної премії УРСР в галузі науки і техніки (1977), Державної премії України в галузі науки і техніки (1995). Заслужений діяч науки і техніки (1994). Нагороджений орденами «За заслуги» III ст. (1998), II ст. (2001), I ст. (2006) та орденами колишнього СРСР. Лауреат премій імені О. М. Динника АН УРСР (1974), імені Є. О. Патона НАН України (1994) та імені Г. В. Карпенка НАН України (2002). Нагороджений медаллю Гріффітса – найвищою відзнакою Європейського товариства цілісності конструкцій (ESIS).
Удостоєний почесного титулу «Doctor Honoris Causa» Вроцлавської політехніки (Республіка Польща, 1998), Національного університету «Львівська політехніка» (2007), Луцького національного технічного університету (2007), Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу та Ужгородського національного університету.
Впродовж 1972-2006 був заступником голови ЗНЦ НАН України.
Член Нью-Йоркської академії наук (1994), член ради Європейського товариства з механіки руйнування та цілісності конструкцій ESIS (з 1992), віцепрезидент Міжнародного конгресу з руйнування (1993–1997), голова Українського товариства з механіки руйнування і цілісності конструкцій (з 1992), дійсний член НТШ (з 1992).