Короткий науково-популярний огляд  

Кущі омели в кроні дерева

1. Для початку трохи ботаніки. Омела (Viscum) – напівпаразитний кущ із вічнозеленим шкірястим  листям може доживати до 40-річного віку.  Цвіте у березні-квітні. Плід – каламутно прозора несправжня ягода діаметром до 10 мм, достигає у грудні. «Напівпаразитний» означає, що рослина воду з мінеральними речовинами бере від деревно-чагарникових особин, а органічні синтезує сама. 

У флорі України присутні три таксони омели: звичайна або біла, ялицева та австрійська. За однією класифікацією їх розглядають як самостійні види, за іншою – трактують як різновиди одного базового виду, власне – омели звичайної (білої). Тобто – білий, ялицевий та австрійський різновиди.

У даному матеріалі під узагальнюючим «омела» ми розглядаємо, виходячи із останньої згаданої класифікації, різновид білий омели звичайної – V. album ssp. album, який найпоширеніший та найбільш значимий у нас, так як поселяється на багатьох видах листяних деревно-чагарникових рослин. Особини ялицевого різновиду омели трапляються лише на ялиці, а австрійського – паразитують на сосні та модрині. 

2. Романтичний період. У Європі за сивої давнини рідкісна на той час рослина дивувала людей своїм незвичним розміщенням у кронах деревно-чагарникових особин, замість звичного для кущів – на земній поверхні. Омелу обожнювали як священну лікувальну рослину. Давні галли заготовляли її для таких цілей надзвичайно урочисто. Вважали, що цілющість у значній мірі залежить від рівня вшанування рослини. Тільки після цього, на їхню думку, омела набувала надзвичайної сили проти всіляких хвороб і людських напастей.

3. Розповсюдження. Поширюється омела птахами (явище орнітохорії), що споживають її плоди. Традиційно це омелюхи звичайні та різні види дроздів. У ягодах є клейкий вісцин, завдяки якому насінини прилипають до дзьоба і тіла птаха та переносяться на інші дерева. Частина насіння потрапляє на них разом із пташиним послідом. Вісцин, пройшовши через травний тракт птаха,  не втрачає своїх властивостей, тому клейкий послід із насінням у вигляді шнура ще тривалий час звисає із клоаки. Аж поки насінню не вдасться прилипнути до кори дерева. Неспожиті плоди омели згодом опадають, розбиваючись об нижчі гілки, куди й приклеюється частина насінин.

Структура «кореневої» системи омели на зрізі гілки у місці прикріплення її куща

Проростки насіння спрямовуються в протилежний від сонячного світла бік, тобто – до гілки (явище негативного фототропізму). Їх кінчики перетворюються у широку пластинку-гаусторію, яка, у свою чергу, щільно приклеюється до кори. Ферменти розчиняють тканини кори і проростки проникають до наймолодшого річного шару деревини, із судин якого і отримують початкове живлення. Щоб насінині вистачило сил пройти цей процес до кінця, існує підстраховування енергії росту проростка. Під епідермісом насінини є  хлорофіл, що дозволяє у разі потреби підключати фотосинтез, поповнюючи органічні речовини насінини. 

На місці первинної гаусторії з’являється паросток із двома листочками, а згодом формується кущ омели. Від первинного кореня убік відростають кореневі тяжі, які між живою корою (флоемою) і деревиною (ксилемою) поширюються паралельно поверхні гілки. Від них формуються вторинні гаусторії, які також проникають у верхній річний шар деревини. У подальшому річні кільця гілок, які щороку наростають, сприяють як би заглибленню присосок у деревину. За допомогою такого механізму омела через кілька років із судин «освоєних» нею річних шарів деревини бере воду і мінеральні речовини, вуглець отримує з повітря, а органічну масу синтезує сама. Із роками кущі омели покривають значну частину крони деревно-чагарникових рослин. 

4.Інвазивне та експансивне поширення омели. Омела давно існує в Україні, вважається аборигенною. Раніше вона була малопоширеною і багато жителів взагалі не знали такої рослини. На даний час ситуація докорінно змінилася. Присутність омели в насадженнях значно зросла. Її участь у дендроценозах та площа ареалу постійно збільшується. Тепер практично неможливо не помітити їх особин у кронах деревно-чагарникових рослин, коли ті знаходяться  у безлистому стані.

Ще донедавна на сході її поширення обмежувалося лінією від Гомеля на Суми, Харків, Ізюм, Слов’янськ, що зумовлювалося ізотермою температурного мінімуму виживання омели. Але десь із середини 20-го століття ця ізотерма, а за нею і процес інвазії омели, поступово рухаються у північно-східному напрямку. На даний час межа її ареалу вийшла за східний кордон України. Тепер практично вся територія нашої країни  є частиною європейського ареалу омели білої. 

Для України зараз актуальним є явище експансивного поширення омели. Нерідко терміни інвазія та експансія вважають синонімами. Однак ряд науковців вбачають між ними принципову різницю. Цю ж точку зору поділяємо і ми.

Отож, інвазія – це вторгнення в регіон чужорідного біологічного виду, що збільшує площу його ареалу. Зумовлюється вона зміною екологічних факторів.  

Експансивні процеси омели відбуваються у межах існуючого ареалу та виражаються у фізичному збільшенні її частки включно із проникненням у нові дендроценози. Зростає кількість деревно-чагарникових рослин з омелою та рясність заселення нею. 

Кліматичне потепління сприяє підвищенню життєвості омели та зростанню рівня пристосування до дерев. Її вибірковість все помітніше зменшується, а таксономічний склад деревно-чагарникових рослин (рослин-господарів), на яких вона паразитує, зростає. Якщо раніше простіше було назвати види рослин, які заселяла омела, то зараз, швидше, навпаки. Простіше назвати види, на яких вона не поселяється. І то немає певності, що у подальшому так воно і буде. 

Але в експансивному поширенні омели важливими стають окремі фактори, зумовлені людиною. Часто це результат господарських прорахунків чи екологічного недбальства. Омела переважно заселяє культурфітоценози, тобто, штучні насадження, створені людиною. У природних лісових деревостанах вона трапляється рідко. Найбільша її приуроченість зараз на об’єктах міського озеленення та в лісосмугах.

Сприйняття людиною омели досить неоднозначне. Із зростанням рівня присутності її особин у фітоценозах все частіше має місце негативне ставлення до неї. Хоча серед іншого доводиться зустрічати міркування і про позитивний її вплив на деревно-чагарникові рослини та що для парків чи дерев обабіч шляхів вічнозелена омела може використовуватися як всесезонний декоративний елемент ландшафту. Такі думки насамперед генеруються поглядами, що шкода від омели незначна, або що вона сприяє життєвості заселених нею дерев. 

Ми поділяємо точку зору про шкідливий вплив омели на деревно-чагарникові рослини. Осмотичний тиск омели у 2-3 рази вищий, ніж у заселених нею деревних рослин. Тому рух поживних речовин можливий лише в напрямку від дерева до омели. Для неї ж і вся корисність від таких взаємовідносин. 

На даний час у багатьох регіонах України експансивне поширення омели набуло катастрофічного рівня. На жаль, досить довго суспільство серйозно не сприймало цю небезпеку. А подібні територіальні експансії, за висловом англійського вченого Ч. С. Елтона, несуть в собі небезпеку «біологічних бомб». Але нарешті і у нас, хоча б серед виважених уболівальників охорони природного середовища та у колі науковців почали такий стан сприймати з тривогою. Проте на державному рівні поступу у цьому напрямку покищо непомітно.  

Для розуміння ситуації із виникненням інтенсивної експансії омели перш за все необхідно вияснити її причини і механізми. 

Особина омелюха (фото Ю. Пивоварової)

5. Як згадувалося, традиційними розповсюджувачами омели переважно є омелюхи та дрозди. Взимку вони живляться плодами кущів чи невисоких дерев: глоду, горобини, калини, шипшини, бирючини, жимолості, барбарису, жостеру, крушини, ялівцю, тощо. У цей час вони під час добових міграцій не здійснюють далеких перельотів. До того ж, птахи здебільшого знаходяться у висотній зоні згаданих рослин. До їх раціону також потрапляють і ягоди омели, що сприяє її розселенню. Однак, зосередженість діяльності птахів у незначному висотному та горизонтальному просторах забезпечувала розповсюдження насіння поблизу, як правило, на тих же та на сусідніх ділянках. Тобто, переважно воно обмежувалося відносно невисокими рослинами, на зразок тут названих, які знаходилися недалеко від основного осередку живлення цих птахів. 

 Правда, під час сезонних міграцій птахів насіння омели може поширюватися так званими міграційними коридорами на більші відстані.

Принагідно згадаємо про цікаву обставину із життя омелюхів. Виявляється, вони можуть підпадати під вплив алкоголю і п’яніти. Відбувається це через непомірний апетит зголоднілих птахів. Якщо вони у такому стані натрапляють на рослини із рясними плодами, то похапцем максимально набивають свої черевця. Їх шлунково-кишковий тракт не справляється із своєчасним перетравленням такої кількості їжі. Розвивається процес бродіння із відповідним впливом на їх організм. Птахи не можуть літати, ледь-ледь тримаються на гілках. А інколи із них падають. Зрозуміло, що у цей час про поширення насіння омели немає мови. Реальний простій. Отакі курйози трапляються із цими пернатими.

Поширенню насіння омели традиційними розповсюджувачами сприяла людина. У 20-му столітті у Степу та Лісостепу України широко впроваджували різного призначення лісосмуги, які для цих птахів згодом послужили коридорами більш віддаленого рознесення насіння. При незначному щорічному просуванню омели вздовж лісосмуг за десятки років вона таким чином поширювалася на значні відстані. Так лісосмуги своїм існуванням сприяли омелі долати ділянки, де деревна рослинність до цього була відсутня. А також створювали нові стартові позиції для подальшої її експансії. 

Та це були лише перші результати сприяння людиною розселенню омели. Наймасовіше її поширення було ще попереду. Відбулося воно після залучення до процесу розповсюдження насіння ширшого кола птахів із значно більшими можливостями щодо його рознесення.

Граки на масиві омели

6. Розглянемо сучасні особливості орнітохорії, які останнім часом зайняли провідну роль в експансивному поширенні омели. Річ у тім, що крім типових її розповсюджувачів, ягоди омели також споживають та поширюють насіння птахи синантропних видів, зокрема, представники родини воронових. Найактивнішу роль тут відіграє грак. Ми за минулі роки періодично спостерігали, як ці птахи під час добових міграцій велетенськими зграями летіли від місць ночівлі чи гніздування на високих деревах міських зелених насаджень до кормових баз і в зворотньому напрямку. Кількісне зростання граків та зосередження значної частини їх особин взимку у міських та приміських зонах викликане наявністю нецивілізованих сміттєзвалищ. Останні, за літературними даними, у цей період забезпечують до 70% об’єму їх живлення, що сприяє виживанню та чисельному росту особин. Наприклад, експерт Українського товариства охорони птахів С. Курочкін вказує, що граки впродовж останніх 4-х десятиліть в Одесі щорічно утворюють гніздові колонії, а їх зграї значно погіршують екологічний і санітарний стан міста. А подібне, у свою чергу, призводить до появи великої кількості омели в районах міських агломерацій. 

Який же механізм інтенсивного розселення омели граками. У пізньозимовий і ранньовесняний періоди, коли виснажується запас плодів, якими у природі птахи живляться взимку, вони до раціону включають бруньки, зокрема, й високих дерев, де ці птахи люблять перебувати. Саме у цей час найвірогідніше первинне потрапляння на них насіння омели. Тобто, розширюється вертикальна зона поширення омели – від кущів і низькорослих дерев до високих особин.

Тим паче, однозначно можна говорити про причетність граків до значного поширення омели в горизонтальних напрямках. У літературі стверджується, що у пошуках живлення граки зазвичай долають відстані від 2 до16 км, а часом і кількох десятків кілометрів. Відстані величезні порівняно із добовими перельотами омелюхів. А тому й можливість перенесення її насіння на значні відстані стає цілком реальним. Крім того, траєкторії їх перельотів переважно прямолінійні на відміну від зигзагоподібних у традиційних поширювачів омели. Це дозволяє гракам донести її насіння до віддалених дерев у короткому часі, поки воно ще не пройшло через травний тракт та не видалилося із організму. Щоправда, період можливості донести насіння омели до віддалених об’єктів у цьому випадку може бути дещо відтермінованим. Пригадаймо про згадані раніше клейкі шнури із клоаки птахів, у вмісті яких є насіння, а також насінини, що приклеїлися до тіла птахів, і які згодом потрапляють на віддалені дерева. 

7. А тепер спробуємо вияснити, чому ряд видів тополі інтенсивно заселяються омелою та служать неперевершеними постачальниками її насіння. Як вже відмічалось, граки люблять сідати на високі розлогі дерева, які височіють на відкритому просторі чи серед суттєво нижчих особин. Ми помітили, що у зимовий та рановесняний час одними із улюблених дерев для цих птахів є особини значних розмірів ряду видів тополі. Саме вони суттєво частіше і рясніше заселяються омелою, ніж поруч розміщені подібні за висотою дерева інших таксонів. Впродовж кількох останніх десятиліть доволі часто доводиться спостерігати густо заселені омелою дерева роду Тополя, які у безлистий період завдяки рясній омелі роблять враження вічнозелених і найуспішніше виконують роль своєрідної насіннєвої бази згаданого напівпаразита. 

Виникає думка, що, скоріш за все, існує якийсь додатковий стимул для граків відвідувати згадані особини. Ми звернули увагу, як граки клюють ці бруньки. Вони не накидаються на них, як голодні на їжу. А споживають їх поволі, ніби розважаючись. Після кількох клювань, часом швидких, вони роблять довгу перерву, а то й зовсім більше не повертаються до цього заняття. Подібним же чином відбувається і споживання граками ягід омели. Воно теж неспішне і з великими перервами. Птахи немовби відпочивають поряд із цими кущами, зрідка зваблюючись їх ягодами. Це кардинально різниться від того, як похапцем вони поїдають корм, залишений, скажімо, для голубів. 

Не виключено, що споживання тополевих бруньок і ягід омели зумовлено не стільки потребою у харчуванні, як вживанням їх як ліків чи бази якихось необхідних речовин. До того ж, загальновідомо про лікувальні властивості омели. А відносно можливості лікувального значення поїдання тополевих бруньок нас схиляє інформація про те, що у такому біопрепараті як бджолиний прополіс одними із головних складових якраз і є компоненти бруньок тополі.

Усе, викладене вище, у сукупності і схиляє до думки пріоритетності у обох випадках (як з бруньками тополі, так і з ягодами омели) лікувального значення для згаданих птахів перед харчовим запотребуванням. Правда, омела отруйна. А птахи споживають її ягоди. І тут на думку спливає інша аналогія. Відомо, що ягоди і трава конвалії звичайної у людей і багатьох тварин при їх поїданні викликають сильні отруєння. Однак лисиця і інші представники Собачих споживають їх абсолютно без шкоди, використовуючи як глистогінний засіб. 

На даний час ідея лікувального значення для граків бруньок тополі і ягід омели знаходиться на рівні робочої гіпотези. На нашу думку, вона має певне пояснення, а отже і право на існування до її спростування або підтвердження у майбутньому.

8. Ілюстрація природного розвитку взаємовідносин омела – дерево. А зараз наглядно продемонструємо усю повноту циклу взаємовідносин омели та заселених нею деревно-чагарникових рослин за допомогою фотоілюстрацій і уявного діалогу між згаданими рослинами (омелою і заселеним нею деревом) та наших коментарів.  

Омела: – Чи можна із вами трохи тісніше поспілкуватися? Дерево: – Будь ласка! Ти така красива і зелена впродовж усього року. Буду раде тебе прихистити.

Дерево через певний часовий період: – Ой, щось вас тут уже забагато!

Дерево ще за якийсь час: – Тривога! Гину! Гості зовсім знахабніли, відбирають геть усю воду і поживу.

9. Перспектива розвитку взаємовідносин омела–деревна рослина за умови толерування існуючого стану та відсутності науково обґрунтованого господарського втручання. Останню наведену фотоілюстрацію можна було б підписати як попереджувальний вибух  «біологічної бомби» (за висловом Елтона). Поки що малої «бомби» – всихання одного дерева через масивне заселення його омелою. На даний час такі випадки трапляються поодиноко. Але за умови надто ліберального ставлення до експансії омели може дійти і до задіяння великих «бомб», коли всихатимуть групи чи цілі масиви деревних рослин. Це може стосуватися і особливо цінних насаджень. Відповідну тривогу висловлюють працівники відомих дендропарків «Софіївка» в Умані та «Олександрія» у Білій Церкві. Серед потенційних жертв і ботанічні сади із їх колекціями дендрофлори.

Ми показали всю безперспективність толерування існуючих взаємовідносин омела–деревно-чагарникова рослина у період інтенсивної експансії омели. 

Однак, не всі поділяють думку про необхідність інтенсивної боротьби з її навалою. Нерідко завзяті за своєю цілеспрямованістю, а не за об’єктивною виваженістю, природолюби та екологи виступають проти активної боротьби з омелою. Можливо їх тішить, що ця рослина лише «напів» паразит. 

Часом посилаються на теорію, що паразит не до кінця пригнічує заселену рослину, а «дозволяє»  їй жити  і тим самим продовжує життя собі. Як бачимо, щодо омели це не зовсім так. Та й за час існування такого «симбіозу» особини омели продовжили себе не в одній молодій рослині. У репродуктивному плані їх плем’я відтворилося і примножилося, можна і на упокій. 

Також не зовсім коректне посилання, що у Західній Європі омела на деревах теж присутня і тому нам цим питанням не потрібно особливо турбуватися. Однак, там у містах заселені омелою десь 5-7(8)% деревно-чагарникових рослин, тоді як у нашій країні в міських агломераціях частка таких особин доходить до третини.

Ще інше обґрунтування такого спротиву – що це лікарська рослина. Така позиція не витримує жодної критики. По-перше, дефіциту омели як лікарської сировини не спостерігається, як і помітних масштабів її заготівлі. По-друге – на забруднених урбогенних територіях, про які перш за все і йде мова, лікарську сировину не можна заготовляти із санітарно-гігієнічних міркувань.

Наступний аргумент: омела служить пристанищем і джерелом живлення для птахів. Антитеза: а до минулого століття, коли не було інтенсивної експансії омели, як птахи обходилися без її значної участі у фітоценозах? Саме тоді і була природна гармонія між птахами і окремими випадками наявності омели. На даний час відбулося порушення багатовікової рівноваги у таких відносинах. Потурання цим процесам – це заганяння проблеми у глухий кут. І чим пізніше суспільство це зрозуміє – тим складнішим буде вирішення такої ситуації. Хоча й на даний час в окремих регіонах експансія омели зайшла так далеко, що можливо ми вже знаходимося щодо неї у тому глухому куті. Але того ще просто не усвідомили.

Тому вихід із даного становища далеко непростий. І в першу чергу у суспільно-громадському (так це назвемо) аспекті. Бо усе може зрушитися із мертвої суспільної точки зору байдужості лише за умови широкого усвідомлення небезпечності ситуації та бажання її змінити. Що досить непросто як у економічному, так і в екологічному аспектах. Занедбану хворобу складно лікувати. А тут рівень занедбаності зашкалює. Про якісь профілактичні заходи говорити не доводиться. Час втрачено, не скориставшись із його можливостей.

Практично ніяка обґрунтована результативна боротьба у всеукраїнському масштабі із катастрофічним заселенням омели не ведеться. Та й вести її у організаційно-правовому вакуумі, що навколо цього питання склався, важко.

На жаль, подібний пейзаж все частіше стає звичним для парків у їх безлистому стані

Для цього потрібна наявність ряду передумов. По-перше – визнання такого явища у відповідних регіонах екологічною катастрофою. По-друге, повинна існувати державна політика щодо дослідження існуючого стану, включаючи вивчення ряду еколого-біологічних особливостей омели та їх зв’язків із іншими складовими цього процесу, які нині дозволяють напівпаразиту займати панівне становище у багатьох дендроценозах. Існуючі рекомендації боротьби із заселенням омели, на нашу думку, у взаємовідносинах омела–деревно-чагарникова рослина спираються на стан позавчорашнього дня. Вони не враховують суттєвих змін у взаємовідносинах компонентів цих біогеоценозів, які сталися в останні десятиліття. Тому їх виконання дає лише обмежений тимчасовий результат, якщо взагалі дає. 

А реально вплинути на ситуацію можна буде лише тоді, коли господарським заходам передуватимуть наукові дослідження широкого спектру, на основі яких будуть розроблені практичні рекомендації.

 На ситуацію із засиллям омели громадськість і науковці звернули увагу лише останнім часом. І вивчення цієї проблеми проводяться практично на волонтерських засадах. Без жодної загальнодержавної програми, матеріальної підтримки чи заохочення. За прикладами не треба далеко ходити. Так, за часів міністра освіти Д. Табачника в університетських ботанічних садах були ліквідовані посади наукових співробітників. Таким чином працівники, які вивчали загальнобіологічні питання рослинного світу виходячи із специфіки  кожного регіону (включно з проблемами омели), були переведені на значно нижчі тарифні ставки, а фактично – прирівняні до працівників самої низької кваліфікації. А це не сприяє закріпленню на об’єктах чи напрямках досліджень серйозних наукових кадрів, а тим паче – залучення молодих. До того ж, постійно відбувається так зване впорядкування (читай: скорочення) посад штатного розпису. Тому виникає питання: так куди ж ми йдемо? Схоже, що широкими кроками прямуємо у напрямку сприяння глобальній екологічній катастрофі. Але це не дуже кого хвилює, бо, на наш погляд, домінує суцільна байдужість та немає розуміння всієї складності становища, яке склалася.

От на цій песимістичній ноті і підходить час поставити крапку щодо піднятого проблемного питання. Проте, десь ще жевріє надія, що ситуація зміниться. На загрозливість такого стану буде нарешті звернено відповідну увагу, з’явиться більша зацікавленість у подібних дослідженнях, а висновки, зроблені на їх основі, будуть «кимось» (від кого реально щось буде залежати) сприйняті.  Тож поки що насмілимося поставити три крапки… 

Анатолій Івченко – провідний інженер
відділу лісівничо-ботанічних досліджень Ботанічного саду
Національного лісотехнічного університету України,
кандидат с.-г. наук, ст. наук. співробітник, Львів.