Різдвяна ялинка

Ялина... Ялинка... Смерічка...

Ялина... Ялинка... Смерічка... Різні асоціації виникають, коли чуєш ці назви. При словах: ялина, смерека – в уяві постає темний шпильковий ліс десь у Карпатах. Із смерічкою часто порівнюють струнку дівочу постать. А ялинка найшвидше асоціюється з новорічними та різдвяними святами. Вічнозелене деревце символізує вічне життя, а прикраси на ньому — ті дари, які хоче отримати людина чи її ближні в новому році.  Традиція новорічної ялинки пішла від древніх кельтів та германців. Широко прижилася вона й у західному регіоні України. Натомість у Центрі та на Сході – закріпилася в меншій мірі. У Росії новорічна ялинка вперше з’явилася після 1700 року. Жителі Східної України („Малоросії”) до цього нововведення ставилися пасивно. До  радянської влади тут побутував новорічний обрядовий сніп жита – дідух, який прикрашали та виставляли на покуті. Потім почали прикрашати ялинку, але переважно в адміністративних та громадських будівлях. Різдвяна ялинка — це образ священного древа, а зоря, якою вона увінчана, є символом неба та сонця.

Щоправда, не скрізь прикрашають саме новорічне ялинове деревце. У регіоні Карпат більш охоче для цього використовують ялицю (відповідник на російській мові – „пихта”), деревце якої в приміщенні довго стоїть не осипаючи хвою. На Сході та Півдні України вимушено (ялинових та ялицевих насаджень там немає) задовольняються сосною. Але все одно, ці прикрашені деревця, якої породи вони не були б, називають ялинкою.

Цікава історія появи традиції різдвяної ялинки (за Л. Козачук). 

Перші святкові ялинки з’явилися в Німеччині у 8-му столітті. Хоча традиція ставити й прикрашати в домі їх зрубані деревця з’явилася лише в 17-му столітті. А підставою було те, що колись Святий Боніфацій читав друїдам проповідь про Різдво. Щоб переконати ідолопоклонників, що дуб не є священним і недоторканним деревом, він зрубав один з них. Коли той падав – повалив на своєму шляху усі дерева, крім молодої ялини. Тоді Боніфацій вигукнув: «Хай буде це дерево деревом Христа!» Так ялина стала трактуватися як дерево, пов’язане з народженням Христа.

 Відомо, що сприйняття дерева як символу життя – традиція, давніша ніж християнство, і не належить до якоїсь певної релігії. Ще жителі Древнього Єгипту у найкоротший день року в грудні приносили зелені пальмові гілки в свої домівки як символ перемоги життя над смертю.

У 17-му столітті різдвяна ялинка вже була розповсюдженим атрибутом Різдва в Німеччині і скандинавських країнах. На той час ялинку оздоблювали фігурками й квітами, вирізаними з кольорового паперу, яблуками, позолоченими прикрасами, цукром. Сама традиція прикрашати ялинку пов’язана з райським деревом, обвішаним яблуками.

Успіх різдвяної ялинки в протестантських країнах був чималим завдяки тому, що сам Мартін Лютер започаткував традицію запалювати на ній на Різдво свічки. Одного разу ввечері мерехтіння зірок у верховіттях ялин вселило йому благоговіння. Вдома він поставив ялинку в головній кімнаті, приладнав на її гілках свічки й запалив їх.

Щоб полегшити вагу прикрас на тендітні гілочки різдвяних ялинок, німецькі склодуви почали виготовляти порожнисті скляні ялинкові іграшки. А перші вуличні різдвяні ялинки з електричними гірляндами з’явилися у Фінляндії тільки в 1906 році.

Ялина як деревна порода

Що ж то за дерево таке – ялина. Саме про нього й піде наша мова.

У світі відомо близько 40 видів роду ялини. Це один із найбагатших у видовому відношенні родів серед шпилькових. Лише рід сосни в цьому плані представлений ширше. 

В Україні поширена ялина звичайна чи європейська Picea abies (стара наукова назва – Picea excelsa). Родове найменування латинською мовою походить від  слова „piceus” – смолисто-чорний, а  видова „abies” означає „ялиця”, отже, первинний зміст повної назви – смолисте дерево, схоже на ялицю, але з темним стовбуром. У другому ж випадку „excelsa” означає „високий”, тобто, повна назва – темне смолисте високе дерево.

У Карпатах і Прикарпатті ялину називають смерекою. Саме під цією назвою згадане дерево тут міцно увійшло у народний побут і широко оспіване в народній творчості. Смерека стала своєрідним вічнозеленим символом Карпат. Походження цієї назви пов’язують із постійним присмерком (недостатньою кількістю світла), що панує в темнохвойних ялинових насадженнях. Дехто вважає, що ця назва запозичена від західнослов’янських мов, що і підтверджує її західноукраїнська регіональність. Ялина польською мовою – świerk, словацькою– smrek, чеською – smrk. Чи не співзвучно із смерекою? До речі, чеською мовою smrknouti – смеркатися.

Принагідно нагадаємо, що якийсь час у післявоєнний період з цією регіональною назвою (смерека) існувала певна плутанина, яка потрапила навіть до деяких словників. Крім ялини цю назву паралельно застосовували до такого дерева як ялиця. 

Ялина має густу широку конусоподібну крону, яка у поодиноких дерев та на узліссях опускається до самої землі. У густих насадженнях, де дерева взаємно притінюють одне одного, нижні гілки відмирають, хоча сухими ще довгі роки стирчать навсібіч від стовбурів.

Спостережливі люди запримітили, що ці сухі нижні гілки мають цікаву особливість. У зв’язку з тим, що гігрофільна властивість річних шарів деревини з верхньої та нижньої їх частин різна, вони можуть слугувати своєрідним барометром. У суху погоду гілки поникають донизу, а під час збільшення вологості повітря – розправляються, а часом навіть піднімаються догори. Сибіряки здавна з північної сторони своїх жител встановлювали відколену частину стовбура ялини з однією такою сухою гілкою без кори. І при досить стабільній погоді континентального клімату цей „прилад” дозволяє безпомилково завбачувати її зміну. 

Хвоя у ялини двох типів: світлова і тіньова. Голки першого типу характерні для верхньої частини крони. Вони стирчать навколо пагона у всі боки. Жорсткі, колючі, чотиригранні, в розрізі ромбічні. На всіх гранях помітні білуваті смужки продихів. На малоосвітлених гілках нечіткодворядово розміщуються тіньові голки. Вони плоскіші та м’якші. Їх поперечний розріз вузькоромбічний. На дереві тримаються 6–7 років, а у верхівковій частині крони – навіть до 10, після чого опадають. Опала хвоя перегниває повільно, тому в чистих ялинниках товстим шаром вкриває ґрунт. На його родючість несприятливо діє кислий грубий гумус, що утворюється внаслідок її довготривалого розкладання. Саме завдяки цьому кислотному впливу відбувається руйнування та вимивання поживних речовин з верхнього шару ґрунту. З часом він стає сірим, схожим на попіл. Так відбувається процес підзолоутворення.

Ялина пилує

Пилує ялина на початку травня. На звисаючих пагонах розташовані чоловічі колоски червонуватого або жовтого кольору. При порухах вітру з них у повітря здіймаються маси пилку. Ці хмаринки переносяться на великі відстані, так як пилкові зерна мають повітряні літальні мішки. Забезпечуючи подолання значних відстаней така властивість сприяє перехресному запиленню дерев. Шишечки розташовані на кінцях основних пагонів. Їх колір від пурпурово-червоного до смарагдово-зеленого. Невеличкі буруваті насінини ялини із світло-коричневим крильцем дозрівають у жовтні–листопаді. Але зимують переважно в шишках довжиною до 15 см, поступово висипаючись з них у лютому-березні, коли під дією сонячного проміння вони висихають і розкриваються. До речі, у роки хороших урожаїв рясне згромадження шишок здається якоюсь казковою оздобою на деревах. Мабуть, саме тому новорічні ялинки теж прикрашають гірляндами штучних шишок.

Під наметом ялинників періодично з’являється самосів. Щоправда, через товсту подушку хвойного опаду його корінцям складно пробитися до мінерального ґрунту. Тому більшість із цих рослинок гине. Для створення рукотворних насаджень заготовляють насіння (яке зберігає схожість до 8–10 років) та вирощують сіянці. А щоб отримати кілограм насіння потрібно заготовити 50 кілограмів шишок. Насіння також слугує кормом лісовим птахам –переважно шишкарям і дятлам. Полюбляють їх білки та миші.

Ялина – порода помірного поясу. До тепла невибаглива. Витримує морози до –52ºС. Однак, молоді деревця часом страждають від пізніх весняних заморозків та палючого сонця. Подібного не трапляється, якщо ялиновий підріст знаходиться під нещільним наметом інших порід. При природному процесі заростання на зрубах спочатку з’являються береза і осика. А під захистом їх ажурних крон може успішно розвиватися молодий ялинник. 

Відомо, що ялина потребує відносно вологого клімату та боїться посухи. На це вказує й ареал її поширення. В Україні вона природно росте переважно в Карпатах, у меншій мірі – на півночі Полісся та в Малому Поліссі. Максимально на південь ареал заходить до зони чорноземів.

У Карпатах ялинники займають понад 40% лісів. Природні деревостани формуються на висотах більше 500–600 метрів над рівнем моря. Тут ялинові насадження, як правило, змішані з буком, ялицею, явором, ільмом (в’язом), ясеном, що надає їм стійкості. Вище супутніх порід стає щораз менше, а на висотах 900–1600 м знаходиться зона чистих ялинників – похмурих темнохвойних лісів. Тут більш вибагливі деревні породи рости не можуть. Хіба що десь трапиться сосна кедрова європейська – так званий кедр карпатський. Ялина в цих місцях виконує важливу для гір природоохоронну функцію – закріплює від змиву ґрунти та не допускає сходження снігових лавин. Вище смерекового поясу в Карпатах знаходяться лише гірськососнове криволісся та полонини.

Щоправда, господарське втручання людини за рахунок вирубування букових та ялицевих лісів, а місцями й дубових, та висаджування замість них смереки, сприяло тому, що сьогодні остання масово росте на значно нижчих висотах над рівнем моря, ніж колись. А природа не прощає активного непродуманого втручання людини, коли порушуються її закони. Чисті ялинники на місці змішаних деревостанів нестійкі. Вони тут легко вражаються кореневою губкою та легше пошкоджуються вітровалами. Останнє також зумовлено поверхневою кореневою системою ялини. При сильних буревіях, які бувають в Карпатах, нерідко вивалюються стовбури ялини разом з усім корінням. Вище ж у горах, в зоні, де ця порода росла споконвічно, ґрунти більш щебенисті чи скелясті, а корені краще заглиблюються. В цих умовах вони, мов щупальця, проникають між каміння, що, у свою чергу, сприяє механічному утримуванню дерев. Все це вказує на те, що в зоні ялицево-букових лісів необхідно створювати змішані насадження з традиційних порід, а чистим ялинникам відводити лише ділянки, притаманні їм одвічно. 

 Однією з головних порід ялина звичайна виступає і в європейській тайзі. Утворює вона там як чисті, так і змішані деревостани із сосною, модриною, ялицею, березою та осикою, а в південній частині – з дубом і липою. На півночі вона заходить у лісотундру. У північно-східних районах її замінює близький вид – ялина сибірська, ареал якої тягнеться аж у Східний Сибір. У перехідній зоні, де ростуть обидва згадані види, відбуваються схрещування, а тому зустрічається їх гібрид. 

Найпродуктивніші деревостани ялини в Карпатах. Тут її дерева нерідко мають висоту 40–45м, а часом сягають 60 м. При цьому на одному гектарі може формуватися 900–1000 куб. м стовбурної деревини, в окремих випадках – навіть до 1200  (урочище Панасівка у Сколівському районі на Львівщині). Висока стовбурна продуктивність ялиннників зумовлена двома факторами. Стовбури смереки малозбіжисті та повнодеревні, а їх форма близька до циліндричної. Другий фактор – для цього виду характерна висока тіньовитривалість, що забезпечує густіше, порівняно з більшістю інших порід, стояння дерев. Тобто, на 1 га може знаходитися значно більше особин ялини, ніж, скажімо, світлолюбної сосни.

Корисні властивості ялини

Деревина ялини широко використовується населенням Карпат. Вона легка, м’яка, однорідного жовтувато-білого кольору. За споживчими якостями, щоправда, дещо гірша соснової. До того ж, якість деревини в значній мірі залежить від умов культивування. Деревина, вирощена в горах на відповідних для ялини ділянках, має значно кращі споживчі властивості, ніж отримана з непритаманних для ялини місць нижніх висотних поясів чи рівнини. Застосовується вона як будівельний ліс, йде на виготовлення пиломатеріалів, меблів і столярних виробів, покрівельних гонту та дранки, пакувальної тари, човнів. До середини 20-го століття з неї виготовляли невеликі річкові кораблі. Деревина ялини складається з довгих волокон, а тому є цінною сировиною для целюлозно-паперового виробництва. 

Також у неї є одна унікальна властивість. Вона може бути резонансною, а тому відноситься до тих небагатьох порід, які використовують для виготовлення музичних інструментів. Однак, така властивість притаманна лише окремим особинам. В насадженнях вони зустрічаються рідко і відбираються лише відповідними фахівцями. Зовні ці дерева не вирізняються значними розмірами, а їх крона компактна і вузька. Деревина в них дуже щільна, однорідна, а річні шари по всьому своєму околу однаково вузькі. Вона надає музичним інструментам відповідної гучності та благородного звучання. Але знайти резонансне дерево – це ще не все. Цю деревину необхідно довготривало повільно висушувати. Колись її сушили на стріхах, щільно обкутавши соломою. Саме з такого матеріалу виготовлені славетні скрипки Аматі та Страдіварі. З нього ж роблять такий характерний гуцульський інструмент як трембіта, унікальний звук якої з нагоди тих чи інших святкувань розкочується по всіх Карпатах. А сьогодні з деревини ялини здебільшого виготовляють пересічні скрипки, гітари, мандоліни чи елементи роялів. 

Кора використовується для вичинки шкір: вона містить від 7% до 15% дубильних речовин. 

Крім цього з ялини добувають дьоготь, терпентин, живицю, ефірні олії, деревний оцет, метиловий спирт. Живиця надається для хімічної переробки та для медичних потреб. Із хвойної лапки виготовляють хвойно-вітамінне борошно на корм тваринам.

Ялини з шишками

Мазі з живиці вживають для лікування гнійних ран і фурункулів. У науковій медицині застосовують терпентин, скипидар, препарати терпінгідрат і пінабін, каніфоль, дьоготь і активоване вугілля. У народній медицині використовують відвар бруньок, який має відхаркувальні, дезинфікуючі, сечо-, жовчо- та потогінні, а також знеболюючі властивості. Його вживають при запаленні верхніх дихальних шляхів, бронхітах, туберкульозі легень, ревматизмі, подагрі, нирковокам’яній хворобі, водянці, запаленні жовчного міхура та як „кровоочисний” засіб при висипах на шкірі, а також лишаях. Сироп із свіжих бруньок п’ють при захворюваннях серцево-судинної системи. Зовнішньо використовують препарати бруньок та хвої для інгаляцій при бронхітах та для ванн при захворюваннях нервової системи. Відвар молодих шишок застосовують при ангінах, ларингітах, трахеїтах, гайморитах і вазомоторних ринітах (як полоскання та для закапування в ніс). 

Серед інтродукованих (чужоземних) видів найбільш відома ялина колюча, зокрема її срібляста, сиза та голуба відміни. Батьківщина цього виду – Північна Америка. Ялину колючу, а особливо її декоративні відміни, широко використовують у міському озелененні. Найчастіше їх висаджують у скверах, парках, біля адміністративних та урядових будівель. За витонченістю та ошатністю ялина колюча займає одне з чільних місць серед усіх декоративних деревних порід. Приємно вражає її чарівна краса. Відомо, що ялина звичайна вразлива до загазованого міського повітря. Натомість ялина колюча має щільнішу воскову плівку на своїх шпильках, що помітно підвищує її стійкість. 

Ялина звичайна теж широко застосовується в озелененні. Однак, вона погано переносить сухість та забруднення повітря димом та пилом. Тому на вулицях міст вона нестійка і її там не висаджують. Натомість це чудове дерево для створення паркових біогруп, алей та живоплотів. І вони там своєю темною зеленню милують око у будь-яку пору року. Цінні декоративні відміни ялини – карликова, сиза, золотава. Особливо приємно вражає її плакуча відміна.

У Карпатах існує давній звичай, коли над дверима чи на даху (часто – новозведеної будівлі) прилаштовують ялинку. Це символ дерева життя і є відголосом давніх дохристиянських вірувань, згідно яких має акумулювати космічну енергію та забезпечувати благополуччя садибі і всій родині.

Ялини переважно живуть до 200 років. Можуть доживати до 250–300 років, а окремі дерева – навіть до 500–600. Проте, це станеться лише тоді, якщо ми не зрубаємо їх перед Новим роком і не зробимо з них кількаденної оздоби нашої домівки. Тож краще любуймося живою ялинкою на природі. А для новорічно-різдвяних свят доцільно використати лише окремі гілки. Вони теж принесуть до оселі святковий настрій та свіжість шпилькового лісу. Якщо ж пагони будуть із шишками – їх навіть не обов’язково прикрашати.

Закінчується старий рік. Наступає рік новий із циклом різдвяних свят. Отож з Новим роком і Різдвом Христовим Вас!

Анатолій Івченко – провідний інженер
відділу лісівничо-ботанічних досліджень
Ботанічного саду Національного лісотехнічного університету України,
кандидат с.-г. наук, ст. наук. співробітник