"Великого бажайте! ... Одушевлятися великим, високим і мати перед очима гідну мету — само собою підносить людину. ...Людина росте зі своїми задумами і своїми планами. Високі пориви її підносять, а низькі і грішні похоті руйнують" 
/Йосип Сліпий/
Хрест як доля. Доля цього чоловіка дивовижна. Хоча «доля» – це радше елліністичне поняття. У християнстві йдеться про хрест – волю Божу і волю людини. І вже з того виходить життя. Хлопчик з невеличкого села Заздрість (Тернопільщина) став Верховним Архієпископом, Кардиналом і Митрополитом (1944–1984) Української греко-католицької церкви.Навчався у Львові, Інсбруку, Римі. Знав декілька іноземних мов, був блискуче освіченою людиною. У вересні 1917-го висвячений у священицький сан митрополитом Андреєм Шептицьким і понад 20 років був його найближчим соратником. У 1929 році став першим ректором Львівської духовної академії. Очолив УГКЦ у 1944 – у найтемнішу і найважчу для неї добу – добу страшних гонінь, а потім і цілковитої заборони радянським репресивним режимом. Відтоді розпочався їхній спільний хресний шлях – Церкви та її Пастиря.
Митрополита арештували у квітні 1945-го. Йому було 52. Радянське керівництво спочатку вмовляло Йосифа Сліпого бути посередником у перемовинах між Шухевичем і НКВС. Комуністи сподівалися, що завдяки Митрополиту, вдасться вплинути на керівника УПА, примусивши його припинити чинити опір. Сліпий сказав, що «це не церковна справа» і він не братиме у подібному жодної участі. Потім від нього вимагали відмовитися від Ватикану і греко-католицької віри, двічі спокушаючи високими посадами: спочатку пропонували стати митрополитом Київським, а потім – у 1954-му – заступником Московського патріарха. Він знову категорично відмовився. «Ви чекаєте, що ми, греко-католики, вимремо. Марні сподівання. За кордоном наша церква зміцніла. Можливо, тут ми помремо. Але ви також помрете…», – сказав митрополит одному з радянських генералів.
Він пройшов тортури в сталінських катівнях. Як писав у спогадах, «ледве витерпів із Божою поміччю і не зламався». І з того зрозумів тих, хто не витримував – зводив наклеп на себе і на ближніх. І ніколи їх не засуджував.
Жити в таборах смерті. У тюрмах і таборах Сибіру Йосиф Сліпий провів майже 20 років. Владика змушений був марнувати найкращі, найпродуктивніші роки свого життя серед бандитів, пияків і вертухаїв. То були страшні часи, і табори були таборами смерті. Його весь час оточували щільним кордоном донощиків і капосників. Наприклад, у постіль кидали всілякий непотріб, а його спина (особливо на церковні свята) була «щедро» обпльована… «Хто це вам зробив?» – «Добрі люди». Владика називав їх «добрими людьми» й ніколи не сказав на кривдників жодного слову осуду.
У 1961 році, в мордовському ГУЛАГу, він заразився легеневою інфекцією і не вмер тільки завдяки пеніциліну, отриманому від литовського священика Альфонсаса Сварінскаса, який теж перебував тоді в мордовських таборах. Митрополита неодноразово били, він відморожував кінцівки.
Коли не було змоги, правив службу Божу сидячи на нарах. «Чому ви сидите?», – запитував підісланий провокатор. «Нездужаю», – смиренно відповідав Сліпий. Але зазвичай за пару днів до великих релігійних свят йому надівали кайданки (то були не теперішні «гуманні», а такі, що й рукою не можна було поворухнути) і садовили в карцер. Повністю ізолювали, щоб він не міг звершувати літургію, щоб не міг бути серед людей, – тих небагатьох прихильників, котрі були поряд навіть на зоні.
Однак, навіть за найнесприятливіших умов, владика вів активну діяльність, не марнуючи жодної хвилини життя: хрестив, листувався з вірянами, таємно висвячував священників, влаштовував духовні дискусії, писав пасторські послання. Ці листи, спрямовані до розсіяних по всіх світах вірян забороненої церкви, дарували надію і зміцнювали віру. Він був Пастирем навіть в ув’язненні. І влада, за словами Петра Франка, «боялася його, як вогню».
Звільнення: Карибська криза – Папа Римський – Хрущов. У 1963 році, під тиском світової громадськості, зокрема й завдяки клопотанням папи Іоанна ХХІІІ та американського президента Джона Кеннеді, тодішній очільник СРСР Микита Хрущов звільнив Йосифа Сліпого. Це відбулося на тлі розв’язання Карибської кризи, яка мало не призвела до третьої світової війни. Відомо, що папа Іоанн ХХІІІ брав активну участь у мирному врегулюванні конфлікту, виступаючи посередником між США і СРСР.
Перемовини про звільнення Сліпого вів американський журналіст Норман Казенс. Саме він, у грудні 1962-го, під час зустрічі з Хрущовим, передав йому особливе прохання Ватикану. Папа, який скликав на початку 1963-го другий Ватиканський собор (подія на той час безпрецедентна), куди були запрошені всі церкви, зокрема й православна церква МП, хотів бачити на ньому і легендарного Йосифа Сліпого. Хрущов, попри те, що боявся негативного світового розголосу про «випущеного катованого комуністами священника», зрештою погодився. Казенс запевнив очільника СРСР, що навпаки – ця добра новина перекриє будь-які негативні репліки.
Раптовій свободі владика не надто зрадів. Його – вчорашнього «особливо небезпечного рецидивіста» – одразу ж перевезли в Москву, поселили в готелі, одягли, взули і дали їсти-пити. Але митрополит не їв майже п’ять днів. Пив лише воду. Думав, що можуть отруїти. Мовляв, ми випустили старого, а в нього «серце не витримало»… Перше, що він запитав, зустрівшись з представником папи отцем Йоганнесом Віллебрандсом: «Чи все це означає, що й моя Церква буде вільною? Бо я не хочу бути пастирем, що кидає своє стадо». Йому запропонували летіти до Риму літаком, але він наполіг, щоб добиратися потягом. Мріяв побачити Львів. Але йому не дозволили. Їхали через Білорусь. Лише в Бресті, на кордоні, владика зміг визирнути на кілька хвилин у вікно, і помахати рукою…
У Римі: «Я буду таким кардиналом, яким ви будете народом». Його відпустили у Рим помирати, а він прожив ще 20 років. І встиг надзвичайно багато. Відновив діяльність Українського католицького університету в Римі, викупив і перебудував церкву святих Сергія і Вакха, побудував собор Святої Софії на Віа Бочча – головний собор греко-католиків; опікувався встановленням пам’ятника Тарасу Шевченку – до речі, одного з найоригінальніших і найкращих; видавав наукові праці. Невтомно їздив світом (побував з пастирським візитом у 30 країнах!) – об’єднував церкву і українців.
А ще відстоював ідею надання УКГЦ статусу патріархату. Рим майже погоджувався, але з умовою, що цей статус буде надано УГКЦ за кордоном, а не в межах України – святий престол не хотів розсваритися з Москвою. На подібне вже не погоджувався Йосиф Сліпий: церква єдина, так само, як і єдиним має бути патріархат. Тоді Ватикан відмовився. Це була гірка звістка. Але він не опускав рук. Вірив, що його Церква, яка вижила і не загинула, колись постане у всій своїй духовній красі та величі. І це таки сталося, хоча він і не дожив до тієї миті.
Коли його висвячували у Кардинали, сказав: «Я буду таким кардиналом, яким ви будете народом. Якщо ви будете великим народом, я буду великим кардиналом. А як ви будете малим народом, то я, навіть коли буду великим, нічого не вдію». Жоден із українських політиків в еміграції не мав такого авторитету, який був у Йосифа Сліпого.
До життя вічного. В останні роки свого многотрудного довгого життя монсеньйор Йосиф Сліпий любив прогулюватися в Ватиканських садах. Іноді, під час прогулянки зустрічав папу Іоанна Павла ІІ. Понтифік вельми шанував українського кардинала.
Помер Йосиф Сліпий на 92-му році життя в Римі. New York Times відгукнулася некрологом. У квітні 1991-го митрополита реабілітували на батьківщині. Наступного, 1992-го, прах Йосифа Сліпого був перепохований у Львові, біля собору св. Юра. В архіві СБУ зберігаються 33 томи так званої Справи "Рифи" – чекістський горор про УГКЦ і Йосифа Сліпого. Нині триває процес беатифікації Блаженнішого. Але, чим і коли б це не закінчилося, для багатьох українців він завжди буде духовним батьком, Патріархом Йосифом Сліпим.
У своїх проповідях він любив повторювати: «Народе мій, стань уже раз собою! Позбудься своєї вікової недуги сварів і чварів, вислуговування чужим… Отрясися од своїх вікових недостач, піднеси свою голову, випростуй свої рамена… Покажи свою силу і вдячність, бо, шануючи своє минуле, ти ростеш у своїй могутності і славі. Внутрішні непорозуміння і дух незгоди – це одна з найголовніших причин нашогоупадку… Тому за всяку ціну треба втримати єдність».
Провидінням Божим владика Йосиф, як і митрополит Андрей, виявився в потрібний час на своєму місці і не тільки зберіг Церкву, але й визначив перспективи її розвитку на багато років вперед. Митрополит Андрей, передбачаючи важкі часи для Української Церкви та народу, найкращою кандидатурою на свого наступника визначив саме Й. Сліпого. Тоді праведний Андрей такими словами засвідчив незламність владики Йосифа: «Він не відступить Загине, але не відступить». Після смерти Шептицького, новий митрополит Галицький Й. Сліпий вже у квітні 1945 разом з іншими єпископами був заарештований. А далі довгі 18 років допитів і знущань, тюрем і концтаборів, погроз, залякувань і лукавих пропозицій зради та співпраці. За приєднання до московського православ’я йому обіцяли відновлення усіх титулів і найвищі духовні посади в РПЦ, на що він завжди відповідав рішучою відмовою. При цьому Й. Сліпий добре розумів, що своєю непокорою підписує собі смертний вирок, і все ж кожного разу вимагав припинити переслідування його Церкви. Лише Божим провидінням йому у 1963 вдалось вирватись на волю та виїхати за кордон.
Патріарху Йосифу Сліпому не довелося жити і працювати в незалежній Україні. Але весь свій життєвий шлях він присвятив боротьбі за неї.
За словами Папи Івана Павла ІІ, "він простелив свободу сучасній Україні".
Йосиф Сліпий народився в селі Заздрість (нині Тернопільщина) в багатодітній родині. Його дід мав сільське прізвисько "Сліпий": за переданням, воно походило від одного з предків, якого у 1709 р. московити осліпили за те, що він воював під Полтавою проти царя Петра І на боці гетьмана Івана Мазепи.
На гербі Йосифа Сліпого є напис Per aspera ad astra (Крізь терни до зірок). Поза тим, що Патріарх Йосип був одним з найбільш впливових та відомих українців у другій половині ХХ століття, його життя було куди більш тернистим, аніж зірковим.
Йосиф Сліпий — автор численних наукових, передусім богословських, філософських та історичних праць, пастирських промов і послань, навіть описів своїх пастиських мандрівок. Його роботи були опубліковані у 18 томах видання «Твори Патріярха і кардинала Йосипа» у 1968—1996 роках. У 2014 році Український католицький університет видав спогади Йосифа Сліпого за редакцією його багатолітнього секретаря о. Івана Дацька та Марії Горячої. Його пам’яті присвячені документальні кінофільми: "В’язень Христа ради" (Я. Кулинич, 1985); "Йосиф Сліпий" (О. Коваль, 1993); "Заповіт Й.Сліпого" в 4-х серіях (1996) та ін. Кардинал Йосиф Сліпий належав до тих постатей, які творять історію та впливають на її хід. Йосиф Сліпий головну увагу звернув на духовне впровадження українського народу, через повагу до християнської родини, рідної школи.
Науково-технічна бібліотека презентує віртуальну виставку "ТОП книг про Патріарха Йосифа Сліпого", приурочену до 130-річчю від дня народження Патріарха Української греко-католицької церкви, блаженнішого Йосифа Сліпого.
Запрошуємо до перегляду!
В Україні 16 лютого відзначили День єднання, встановлений Указом Президента України від 14 лютого 2022 року № 53/2022.
Для учнів випускових класів загальноосвітніх середніх шкіл, останніх курсів
03.02.2022 р. Львівщина активно готується до надзвичайної ситуації. 
