До загальних належали іспити з: нарисної геометрії; петрографії та геології; математики; фізики; фізико-колоїдної хімії; неорганічної та органічної хімії; загальної ботаніки; зоології; метеорології і кліматології; фізіології рослин; земельної справи; теорії помилок із компенсаційним рахунком; науки про ландшафти; ґрунтознавства. Необхідно було також скласти іспити з аграрного і лісового законодавства та загальної економіки; поширення дерев і лісів; соціології лісу; хвороб лісу; рослинного вкриття лісу; сільського і лісового будівництва.
Станом на 1933 р. дипломи лісівника у Львівській політехніці отримали 663 особи. На факультеті було 18 кафедр. Одинадцять із них — загальні та лісівничі — у Львові, а решта, сільськогосподарські, — в Дублянах. Кафедри лісового відділення факультету розміщувалися в головному корпусі Львівської політехніки та у трьох філіях, наприклад, у будинку колишньої Вищої школи лісового господарства. Зокрема, функціонували кафедри: лісової ботаніки, охоронилісу, вирощування лісу, використання лісу, впорядкування лісу, лісової інженерії, а також доцентура хімічної технології деревини. Кількість кафедр на факультеті та їх призначення практично не змінювалися до 1939 р., але відбувалися певні зміни у назвах та ротації окремих предметів. З огляду на досягнення у розвитку наук у 1934 р. було скориговано й удосконалено навчальні плани і програми. Лісовий відділ володів дослідними ділянками у Винниках і Дублянах. Завдяки зусиллям професора Шимона В’єрдака (1883–1949), який від 1919 до 1946 р. очолював кафедру ботаніки, крім дослідних ділянок тоді заклали й арбо-ретум місцевої флори. Стипендіального забезпечення у 20-х рр. XX ст. майже не було. Для всієї Політехніки в цей час польський уряд надав лише 18 стипендій, та й то за умови повернення цих коштів у продовж десяти років, а 12 стипендій виплачував уряд Франції. До стипендіального фонду також робили внески промислові спілки, земельні уряди, громадські організації і приватні особи. Згодом для окремих студентів рільничолісового факультету Міністерство рільничих реформ призначило спеціальну стипендію сумою 1200 злотих щороку,але за умови, що стипендіатвідпрацює за призначенням 1,5 року за кожен рік одержання стипендії. Регламентація щорічної платні за навчання відбуласяу 1927 р. За умови нормальної успішності вартість становила близько 300 злотих щороку. Для порівняння, центнепшениці на той час коштував18–20 злотих, висококваліфікований робітник одержував близько 200 злотих, учитель —300 злотих щомісяця.На факультеті, крім студентів, навчалися вільні слухачі, які відвідували лекції та складали іспити за власним вибором. Вони не користувалися статусом студента, але були зобов’язані вчасно платити за навчання.
Фінансування наукових досліджень було недостатнім. Як свідчить протокол Ради рільничо-лісового факультету від 16 січня 1929 р., професори В’єрдак і Ляденбергер звернулися до Міністерства освіти з проханням відшкодувати їм минулорічні затрати на міжнародні відрядження. Жоден із викладачів не мав змоги у 1929 р. побувати в Стокгольмі на Міжнародному з’їзді лісових дослідників. У вересні 1933 р. Міністерство релігійних визнань і народної освіти припинило діяльність лісового відділу факультету, а в липні 1934 р. було ліквідовано ще й рільничий відділ. Причиною цього стала, зокрема, активна боротьба української молоді за свої громадянські права, адже відсоток студентів-українців на факультеті був значно вищий від середнього в Політехніці. У Львові діяла польська шовіністична організація«Націонал-демократична молодь». Молоді шовіністи ватагами блукали містом, руйнували українські та єврейські культурні установи, крамниці, підприємства тощо. Між студентами польської та української національностей перманентно тривали конфлікти, зокрема в листопаді 1928 р. студентів-українців побили за те, що вони відмовилися зняти відзнаки студентського товариства «Основа». Ректорат не затвердив статуту «Основи», мотивуючисвою відмову тим, що польське законодавство визнає лишеруську (русинську) народність, а української нації немає. Кількість студентів — членів товариства «Основа»у Львівській політехніці сягала 241, із них 70 осіб навчалося на рільничо-лісовому факультеті. Усе ж згодом, завдяки апеляціям професорів і громадськості до уряду, факультет відновив свою діяльністьта функціонував аж до початку Другої світової війни. Після приєднання Західної України до Української РСР унаслідок реалізації пакту Молотова-Ріббентропа рільничо-лісовий факультет Львівської політехніки продовживсвою роботу.
У жовтні 1939 р. заклад було перейменовано на Львівський політехнічний інститут та підпорядковано Комітетові у справах вищої школи при Раді народних комісарів СРСР.
У листопаді того ж року політкомісар інституту скасував викладання низки предметів. Натомість насаджували нові, серед яких марксизм-ленінізм. Було запроваджено контроль за дотриманням режиму робочого часу. Спізнення на роботу на кілька хвилин загрожувало судовим покаранням. До 1940 р. факультет очолював Болеслав Свентоховський, а в 1941 р. на цю посаду обрано професора Дезидерія Шимкевича — вченого, який чи не першим звернув увагу, що довкіллю загрожує забруднення.
За науковим рівнем лісовий факультет вважали одним із найбільш авторитетних в інституті. Усі завідувачі кафедр були докторами наук і професорами. Четверо з них — Д. Шимкевич, Ф. Кржисік, В. Левицький та С. Губицький — входили до складу Вченої ради ЛПІ. Професори факультету були авторами ґрунтовних підручників, монографій, статей, на яких виховувалося не одне покоління студентів і вчених. На двох кафедрах — лісової ботаніки та лісоексплуатації — почала діяти аспірантура. Кандидатські іспити проводили на всіх кафедрах. Головною навчальною та науково-дослідницькою базою стало Янівське лісництво, передане факультету завдяки домаганням Андрія П’ясецького, тоді — доцента кафедри ботаніки. Тут, на Головному Європейському вододілі, він заснував лісову дослідну станцію, відшукавши унікальний комплекс типів лісу (тепер — класичний навчально-науковий об’єкт «Профіль П’ясецького»).
У 1941 р. планували розширення інституту, зокрема було створено електромеханічний факультет. Набір студентів зріс до 700 осіб, із них на рільничо-лісовий факультет — 150. Передбачалося також розпочати заочну підготовку фахівців. Однак війна внесла свої корективи. Окупувавши Львів, нацисти ліквідували лісовий факультет у Політехніці, натомість створили лісові фахові курси.
Після відновлення у Львові радянського режиму розпорядженням Раднаркому СРСР від 29.08.1944 р. за наказом Всесоюзного комітету у справах вищої школи при Раді Народних Комісарів СРСР № 417 від 02.09.1944 р. із жовтня 1944 р. під керівництвом директора М. С. Ямпольського Львівський політехнічний інститут поновив свою діяльність. У його складі на той час було сім факультетів: машинобудівний, електротехнічний, дорожнього та водного будівництва, хіміко-технологічний, архітектури та будівництва, сільськогосподарський та лісовий (окремо). Першого вересня 1944 р. на лісовому факультеті розпочало навчання 134 студенти. Упродовж багатьох буремних повоєнних років чинилися арешти у стінах інституту та гуртожитках, тоталітарне безчинство. Про ці репресії згадаємо дещо згодом.
Лісовий факультет було перейменовано на лісогосподарський. На ньому функціонувало сім кафедр: лісівництва(завідувач — член-кореспондент АН України П. С. Погребняк), загальної ботаніки (член-кореспондент АН УкраїниО. С. Лазаренко), ентомології і фітопатології (професорВ. І. Плотніков), лісоексплуатації (доцент М. М. Горшенін), лісової ботаніки (доцент Ю. Д. Третяк), лісової таксації (доцент М. В. Давидов), лісових культур (доцент М. І. Калужський). Протягом 1919–1947 рр. крісло ректора Львівської політехніки посідало 20 осіб, а рільничо-лісовий факультет очолювали 24 декани. Упродовж усієї діяльності цього факультету давалася взнаки несумісність промислових і сільськогосподарських наук. За розпорядженням Ради Міністрів СРСР № 11234 від 17 вересня 1946 р. і згідно з наказом міністра вищої освітиСРСР С. В. Кафтанова за № 526 від 30 вересня 1946 р. на основі сільськогосподарського і лісогосподарського факультетів Львівського політехнічного інституту було організовано Львівський сільськогосподарський інститут із чотирма факультетами: агрономічним, плодоовочевим, механізації сільського господарства і землевпорядкування з геодезичним відділом та лісогосподарським. Його було підпорядковано Головному управлінню сільськогосподарських навчальних закладів міністерства. Як самочинна юридична організація інститут почав працювати 1 січня 1947 р. Виконання обов’язків директора було покладено на Я. Г. Левченка. На всіх факультетах було відкрито заочні відділення. Відповідно до плану набору на перші курси 1946–1947 навчального року передбачалося прийняти 250 студентів стаціонарного та 100 студентів заочного відділення. Лісогосподарський комплекс продовжив використовувати приміщення будинку № 1, що на вул. О. Кобилянської. Інститут набирав сили. Наказом № 208 від 10 жовтня 1947 р. було затверджено, зокрема, такі кафедри на лісогосподарському і землевпорядному факультетах: іноземних мов, фізики і метеорології, геодезії, нарисної геометрії, неорганічної та аналітичної хімії, гідротехмеліорації й інженерно-будівельної справи, ботаніки та фізіології рослин, зоології і ентомології, лісівництва, дендрології, лісових культур та механізації лісогосподарських робіт, лісової таксації й організації лісового господарства, експлуатації лісу, військової підготовки, фізичного виховання та спорту. Перехідний 1946–1947 навчальний рік завершили 127 агрономів, 144 студенти плодоовочевого профілю, 260 лісогосподарників і 36 майбутніх інженерів-механіків. Дипломи фахівців вищої кваліфікації одержали п’ятеро агрономів і 17 лісогосподарників. План набору на перші курси наступного 1948–1949 навчального року передбачав зарахування по 50 студентів на всі факультети. 1 вересня 1948 р. лісогосподарський факультет інституту було реорганізовано в лісомеліоративний, а наступного року призупинено набір на перший курс. Остаточно вишкіл спеціалістів лісового профілю в інституті припинено наказом міністра вищої освіти СРСР за № 498 від 16 вересня 1954 р.,а навчальну базу передано Львівському лісотехнічному інституту.