Західноукраїнські лісівники зміцнювали контакти з ученими всієї Європи. Поблизу перевалу Околи на території сучасного Карпатського природного паркубіля витоків Чорної Тиси до нашого часуз берігся камінь із написом про те, що туту 1882 р. відбувся з’їзд лісівників Європи. Галицькі лісознавці брали участь уміжнародних конгресах — у Відні 1873 р., Парижі 1900 р., Римі 1903 р., Відні 1907 р., Парижі 1911 р. Програма наукових досліджень традиційно була на порядкуденному кожних зборів Галицького лісового товариства. Воно пропонувало міністерству здійснювати дослідження навосьми ділянках панівних у Галичині порід дерев. Було складено відповідні мапи цих ділянок. У 1888 р. міністерство схвалило пропозицію товариства щодо створення Комітету лісівничих досліджень. Член товариства, інспектор лісів Герман Шеурінг склав мапу поширення лісотвірних порід, вказавши у відсотках співвідношення чистих і мішаних деревостанів.

Коло наукових зацікавлень дослідників ставало дедалі ширшим і підпорядковувалося практичним потребам. Товариство, зокрема, успішно здійснювало інтродукцію акації, модрини, горобини та інших порід. У 1884 р. було випробувано бактерійнийзасіб боротьби з травневим хрущем у лісах Янівського повіту. Закладено мережу фенологічних станцій. Велика заслуга товариства у регулюванні гірських потоків, залісенні пасовищ нагірських крутосхилах та у боротьбі з вітровою ерозією. Відомий український лісівник Еміль Головкевич (1838–1892) доклав багато зусиль до залісення сипких пісків біля Львова — на Яворівщині, Мостищині, Перемишлянщині.

У 1888 р. Галицьке лісове товариство вперше порушило питання про надання охоронного статусу гірським лісам і лісам, висадженим на вражених вітровою ерозією землях. Ідея охорони природи шляхом створення заповідників зародилася у XIX ст. Перший в Україні заповідник було організовано у 1888 р. на ділянці букового пралісу площею 20 га біля села Пеняки під Бродами завдяки старанням великого природолюба і мецената науки — графа Володимира Дідушицького. На жаль, у 1940 р. цей заповідний ліс вирубали...

У 1903 р. в Австро-Угорській імперії набула чинності урядова директива про охорону пам’яток природи. У 1904 р. Галицьке намісництво у Львові звернулося до установ і приватних осіб із проханням повідомляти про наявність цінних об’єктів природи. На заклик першим відгукнулося Товарист-во природознавців ім. М. Коперника. Воно запропонувало створити десять природних резерватів у Карпатах та на Поділлі. Особливо активну природоохоронну діяльність розгорнули ботаніки В. Шафер і М. Рациборський. Про заповідні об’єкти йшлося на Х З’їзді лікарів та натуралістів у Львові, на з’їздах Галицького лісового товариствау 1909, 1912 і 1913 рр., а також у Галицькому сеймі 1910 р. На початку XX ст. наукова громадськість порушила питання про охорону гірських лісів Карпат. У зверненні до Віденського сейму 1910 р. було запропоновано створити два великі заповідники: один у Татрах, а другий — у Чорногорі. Активну природоохоронну позицію у цей час займали і державні органи. Зокрема, набув чинності урядовий декрет, яким заборонялося вирубувати сосну кедрову і сосну гірську.У 1907 р. у Долинському повіті на Станіславівщині наплощі 54 га було створено гірсько-лісовий резерват «Бубнище». У 1908 р. вилучено з лісоексплуатації масиви в урочищі «Підлюте» в Горганах. У 1921 р. на Чорногорі в урочищі «Данціж» у межах державних земель зарезервували ділянку пралісу площею 140 га та гірських лук — 307,5 га.

У справі збереження гірських лісів Карпат та створенні заповідних об’єктів вагома роль належить професорові В. Шаферу, а також митрополитові УГКЦ А. Шептицькому. Саме завдяки їму 1934 р. було відкрито заповідник «Яйце» площею 270 га. У квітні 1935 р. наукова громадськість на V З’їзді українських охоронців природи та лікарів звернулася до митрополита А. Шептицького зпропозицією розширити цей заповідникта перетворити його в перший Український національний парк природи. 18 серпня 1936 р. у Підлютому, що поблизу Осмолоди, у «Ясній віллі» відбулася природоохоронна конференція. Організували її комісія Наукового товариства ім. Т. Шевченка та Українське туристично-краєзнавче товариство «Плай». Йшлося, зокрема, про створення яворово-ільмового заповідника в урочищі «Шумляче» та гірського — в урочищі «Сокіл». Перед Другою світовою війною у Чорногорі було створено ще два лісові резервати, внаслідок чого охоронювана площа лісів тут загалом становила понад 1,5 тис. га. Минали роки, поставали і розпадалися імперії, змінювалися кордони держав, тоталітарні режими, здавалося, зводили нанівець титанічні зусилля охоронців лісових скарбів. Однак галицькі лісівники з гідністю передавали від покоління до покоління естафету високого професіоналізму та пошани до природи рідного краю.