У 1874 р. на першому курсі розпочали нав­чання 21, а на другому — шестеро учнів (ос­танні, мабуть, були перед цим слухачами курсів у Політехніці). Як свідчать звіти, кількість учнів у Лісовій школі упродовж 1874-1889 рр. не перевищувала 50 осіб, що на той час було скоріше винятком, аніж правилом. Наприклад, у 1869 р. у Лісовій академії в Марієнбрунні навчалося 95 студентів, а в Національному агрономічному інституті в Парижі — 30.

До вступників ставили такі вимоги: виповнення 17-річного віку; закінчення з добрими оцінками шести класів гімназії; наявність однорічної лісової практики. Абітурієнтів, які мали дипломи з відзнаками (матурою), до школи приймали без однорічної практики і відразу на другий курс за умови обов’язкового складання вступних іспитів та додаткових іспитів із хімії, мінералогії, геології, ботаніки, зоології та початків лісівничої науки в обсязі спеціалізованої програми.

Усі інші абітурієнти складали вступні іспити з ботаніки, зоології, хімії, фізики, математики, геології, німецької та польської мов, а також із тих предметів середньої школи, з яких мали задовільну оцінку. Іспити проводили дуже ре­тельно. Були випадки 50-відсоткового «відсіву» вступників.Невеличкий пришкільний ботанічний сад та навчально- експериментальна ділянка не могли задовольнити потреб школи, розташованої у будівлі п. Грабовського на березі Полтви (вул. Св. Миколая, тепер — Акад. Грушевського). То­му Крайовий виділ купив для неї будиночок — віллу Мила- шевських на розі вул. М. Зибликевича (зараз — вул. Акад. Грушевського) і Св. Марка (нині — вул. О. Кобилянської) — та обсаджене деревами подвір’я площею 0,8 га. У 1882 р. школа перебралася в нове приміщення. Біля неї було пере­саджено частину колекційних дерев.

Саме з цим приміщенням пов’язані важливі віхи розвит­ку лісівничої науки і освіти Західної України. Тут у 1882 р. розпочало діяльність Галицьке лісове товариство, першим головою якого обрали Г. Стжелецького, та розмістилася ре­дакція відновленого часопису«Sylwan».У контексті розвитку лісівничої науки важливо згадатипро відкриття восени 1883 р. Нижчої лісової школи в Болехові. У ній готували спочатку помічників лісничих, а згодом і лісничих для Галичини і Буковини. Щорічно тут навчалосядо 15 учнів. До Львівської крайової школи щороку приймали також близько 15 осіб, переважно матуристів, половина з них отримувала стипендії та допомогу з кредитів Крайовою виділу чи Господарського товариства. Крім того, для учнівіз незаможних родин Галицьке лісове товариство зі своїх фондів виділяло стипендії, право розподілу яких належало Г. Стжелецькому. Безпосередньо школою керувала рада опікунів, до складу якої входило троє осіб. Контроль за її діяльністю здійснював Крайовий виділ. Спочатку у школі працювали лише два професори, а вже до 1888 р. штат викладачів збільшився до восьми осіб, тобто ще на чотири доценти і два молодші наукові працівники. Незважаючи на те, що рівень навчання був високим, поступово назрівала кризова ситуація: ще у 1884 р. зацікавленість лісівничими студіями у Львові почала зменшуватися насамперед через конкуренцію Віденської лісової академії, яка мала прерогативи під час розподілу випускників на адміністративні посади і навіть змонополізувала для них право першості в разі вступу на урядову службу. Для випускників Львівської крайової школи залишалися нижчі посади в державних і приватних маєтках.

Авторитетні вчені Львова (професори Б. Радзишевський, В. Зайончковський, Г. Стжелецький, В. Тинецький, 3. Дем’яновський, Б. Блоцький, З. Струсевич, Б. Липинський, Т. Станецький та ін.) звернулися до Крайового виділу з кло­потанням про необхідність реорганізації лісової школи. З цією метою було створено спеціальну комісію, яка визнала: школа повністю відповідає висо­ким академічним вимогам. Крайовий виділ підготував про­ект її переходу на трирічний термін навчання, затверджений Галицьким сеймом. Унаслідок реорганізації школи професорсько-викладаць­кий штат збільшився до трьох професорів і десяти доцентів.Окрім цього, для викладання те­оретичних предметів дирекція запрошувала професорів і доцен­тів з інших вищих навчальних закладів. Так, у 1874-1908 рр. у школі за сумісництвом викла­дали професори Львівськогоуніверситету С. Гломбинський, Е. Буржинський, В. Остро- жинський, Ф. Конарський, Б. Радзишевський, Т. Станецький, професори технічної академії — Я. Франке, Б. Маруняк, А. Зайончковський, В. Войтан, професори Дублянської ака­демії — К. Шульц, С. Павлик, 3. Струсевич і Б. Липинський, а також науковці з позаосвітньої сфери — доктори В. Га- мерський, К. Загорський, С. Опольський.

Відбулася зміна навчальних планів для наближення їх до рівня лісових академій у Відні й Тарандті. Студентам читали такі дисципліни, як мінералогія і геологія, зоологія, хімія, бо­таніка, фізика, математика, нарисна геометрія, географія, німецька і польська мови, геодезія, лісова таксація, лісовіднов­лення, вжиткування лісу, соціальна економія, охорона лісу, ме­теорологія, основи сільського господарства, технологія дере­вини, ведення лісового господар­ства, основи права і державної адміністрації, лісова інженерія, торгівля деревиною, садівництво, рибне господарство, мисливство, лісова статистика, бюрове і торго­вельне ділочинство та ін.Контрольні іспити у школі проводили у кінці кожного півріччя. До складу екзаме­наційної комісії входили директор школи (як голова), три професори (фахівці), представники Крайово­го виділу і Галицького сейму. Го­ловний іспит складався з класної письмової роботи і публічної ус­ної частини. Предмети усних іспитів: лісовідновлення, охорона лісу, лісовпорядкування, лісове право і адміністрування, геодезія та нівелювання.

Три­валість усного іспиту становила дві години. Рівень знань та по­ведінку оцінювали за п’ятибальною шкалою. Якщо учень хоча б із двох предметів отримував незадовільні оцінки, його не пе­реводили на наступний курс. Якщо ж це траплялося на іспитах у першому півріччі — відраховували зі школи. Випускні іспити (зі спеціальних предметів) були письмо­вими й усними, їх також складали у присутності екзаме­наційної комісії. Предмети усних іспитів: догляд за лісом і лісова справа, охорона лісу, використання лісів, лісове адміністрування і бухгалтерський облік, геодезія, наземне і водне будівництво. Після іспитів учень отримував свідоцтво, підписане директором школи і всіма членами іспитової комісії, та патент. На роботу його скеровував Крайовий виділ за рекомендацією директора школи. Для навчальних цілей влада подарувала школі ліс фун­дації Головинських у Винниках. Тут, на площі 2 га, професор Соколовський у 1898 р. заклав дослідну ділянку, на якій здебільшого проводили експерименти з акліматизації інтро- дуцентів. У Винниківському лісі було висаджено дерева 62 порід. Наприкінці століття при школі почали працювати два музеї: ботанічний і зоологічний. Гербарії, зібрані для експозиції під керівництвом професора Б. Блоцького, відзначаються флорис­тичною розмаїтістю. З великою ревністю збирали шкільну бібліотеку. До цієї справи долучилися і члени Галицького лісово­го товариства, адже бібліотека була спільною. У 90-х рр. XIX ст. у фондах цієї книгозбірні нараховувалося 2278 книг.

 У школі було запроваджено кафедральну систему. Призначення адміністративних керівників та професорів на викладацькі посади належало до компетенції Крайового виділу. Кафедральні завідувачі мали наукові ступені. Набула чинності конкурсна система на заміщення вакантних посад. У 1889 р. кількість викладачів збільшилася до 15 осіб. Серед штатних працівників були професори С. Дем’яновський, Б. Липинський,Т. Станецький, Б. Блоцький, О. Козіковський, В. Шафер, М. Малачинський, С. Соколовський. М. Янечко, Ш. В’єрдак. Професори С. Дем’яновський, Б. Блоцький та М. Малачинський були випускниками школи, відповідно, 1876, 1877 і 1883 рр. У 1892 р. школу очолив Владислав Тинецький — професор, якому на той час уже виповнилося 59 років. За його плечима були політичні переслідування у юнацькі роки, через якіу 1849 р. він був вимушений перервати навчання у гімназії і тривалий час займатися домашнім господарством у рідному селі Вільшаниці на Львівщині. Поновившись на навчанняу 1855 р., Тинецький здобув поспіль дві вищі освіти — у Рільничій академії в Дублянах та в Лісовій у Тарандті. Усе подальше життя вчений присвятив вихованню молодого покоління лісівників. Він викладав загальне лісівництво, ґрунтознавство, сільськогосподарську хімію, фізіологію та паталогію рослин, мінералогію і геологію. В. Тинецький запровадив у навчальний процес новий предмет — дендрологію. Водночас упродовж багатьох років він був редактором часопису «Sylwan» та друкованого органу господарського товариства «Rolnik», опублікував низку праць із садівництва, городництва ілісівництва, розробив програму розвитку лісівництва, мисливствата рибальства в Галичині. На кошти Крайового виділу професори підвищували квалі-фікацію у Віденській лісовійакадемії: Г. Стжелецький у 1878р., Б. Блоцький у 1881 р., М. Ма-лачинський у 1883 р., Б. Липинський у 1887 р., М. Янечкоу 1893 р., С. Соколовськийу 1896 р., О. Козіковськийу 1907 р., В. Шафер у 1911 р.У школі навчали авторитетні науковці. Професор Дем’яновський викладав управління лісовим господарством, бухгалтерський облік, лісову інженерію, геодезію і мисливствознавство; професор Липинський — лісовпорядкування, регуляцію природних потоків; професор Янечко — лісокористування. З 1857до 1919 р. у школі працював професор ботаніки Броніслав Блоцький — знаний дослідник карпатської та подільської фло-ри, якому належить відкриття кількох видів і форм квіткових рослин. Кафедру загальної хіміїу Львівській лісовій школі очолював Б. Радзишевський(1838–1914) — дійсний член Краківської академії наук, професор Львівського університету. Упродовж 1884–1891 рр. фізику іматематику тут викладав професор Т. Станецький, котрийу 1890–1891 рр. був ректором Львівського університету. 

У 1876–1877 рр. малювання та архітектуру читав професор Львівської технічної академії, видатний скульптор та архітектор Л. Марконі.Серед багатьох його проектів, виконаних у Львові, — аттик із ла­тинським девізом й алегоричними статуями у центрі фасаду Львівської політехніки, алегорична статуя Га­личини на споруді сучасного Музею етнографії та художнього про­мислу, Міський промисловий музей Львова (тепер — відділ Національного музею).Викладачі школи постійно брали участь у міжнародних лісівничих конгресах. Усе це давало підстави Владиславу Тинецькому стверджувати, що Львівська крайова школа лісово­го господарства досягла рівня вищого навчального закладу. Студенти школи мали певні привілеї, як і студенти ви­щих навчальних закладів, наприклад, відбуття однорічної військової служби чи право на утворення власних това­риств. Після того, як термін навчання збільшився до шести семестрів, зріс і приплив абітурієнтів, зокрема з-поза меж Галичини. Окрім поляків та українців, часто 15% учнів ста­новили болгари та чехи. Серед студентів були представни­ки різних верств суспільства. Учні, які не отримували сти­пендії, заробляли на прожиття у лісових господарствах, здійснювали проектування доріг і мостових конструкцій, проводили геодезичне та меліораційне знімання, складали і копіювали мапи та плани для індивідуальних забудов­ників. Кілька років вони виконували замовлення — склада­ли мапи для атласу, який вий­шов за редакцією професора Ромера. Студенти з-поза меж Львова мешкали у винайнятих помешканнях по п’ять-сім осіб, а також в академічних будинках (студентських гуртожитках) на вулицях Сенаторській (тепер — вул. Стецька) та Ісаковича (вул. І. Горбачевського), де лісів­ники мали дві кімнати на 12 осіб. Віденський уряд, заснував­ши столичну лісову академію, не підтримував ініціативи га­лицьких вчених щодо створен­ня такої ж академії у Львові. Са­ме з цієї причини виникла низ­ка конфліктів. Наприкінці 1904 р. відбувся страйк проти дій влади, спрямованих на зниження рівня школи, передусім проти скасування деяких кафедр, обтяження професорів надмірною кількістю предметів, які не входили у сферу їхньої компетентності, а також запровадження класного опитування.

У цей складний період школою керу­вав професор М. Малачинський (з 1902 до 1912 р.). Його доброзичливе ставлення до колег і підтримка студентських вимог зас­луговували великої поваги. Через завору­шення наприкінці грудня 1905 р., пов’язані із загальноміською демонст­рацією за виборче право, а також із травня до жовтня 1906 р. через студентські страй­ки школу двічі закривали. У жовтні 1906 р. навчання у ній знову поновили.

У 1908 р. Крайовий виділ створив комісію для розробки проекту надання школі статусу вищого навчального закладу. Галицький сейм взяв до уваги постанову комісії про зміну статусу Лісової школи у Львові. На основі ухва­ли сейму від 19 листопада 1908 р. їй було надано статус вищої і прирівняно у правах до навчальних закладів «Höhere Forstchranstalt», тобто вищих.

Тим часом у колі лісівників відбувся розкол у концепту­альному баченні функціонування академічної лісової школи. Перший з’їзд польських лісівників у Кракові ще у серпні 1907 р. порушив питання про створення Загальнопольської вищої школи лісового господарства. У часописі «Sylwan» у 1908 р. з’явилася стаття Яна Щербовського, в якій він за­пропонував закрити Львівську вищу лісову школу й утвори­ти при одному з університетів окремий лісовий факультет. На сторінках цього ж видання професор Соколовський різко розкритикував таку ідею. На той час школу вже закінчило 433 особи, вона мала багаті традиції. Голоси про необхідність її розвою подавали упродовж 1909-1911 рр. Галицьке лісове товариство і наукова громадськість краю.

19 січня 1912 р. професори вищих навчальних закладів Львова Гальбон, Шайнога, Глапбінський, Старшинський, ректор Львівського університету професор Фінкель та деле­гати молодіжних організацій подали намісникові Галичини графові Бадені меморандум «Про утворення лісової академії у краї». У ньому, зокрема, йшлося про те, що в Галичині бра­кує освічених лісівників у приватних лісах: з-поміж двох ти­сяч осіб персоналу 1700 не мають фахової освіти. Отож, на­полягали науковці, потрібно збільшити контингент студентів. Проте Перша світова війна завадила здійсненню цього плану.

Збитки, завдані війною лісовому господарству краю, бу­ли колосальними. Молода Західноукраїнська Народна Рес­публіка, яка постала на руїнах імперії, так і не встигла ре­алізувати прийнятого наприкінці 1918 р. Закону «Про земель­ну реформу». У ході війни зазнав втрат не лише природний, а й кадровий потенціал. Зокрема, трагічна доля спіткала лісо­вого інженера Михайла Мартинця (1859-1919) — держсекретаря ЗУНР, співавтора згаданого закону. Він був відомий як автор наукових праць про регуляцію гірських потоків, мав статус цісарського радника, у 1916-1918 рр. керував Цент­раллю відбудови краю. 10 червня 1919 р. його, разом із де­сятьма співробітниками, без суду та слідства розстріляли польські окупанти. У важких умовах воєнного лихоліття Вища школа лісового господарства у Львові не припиняла існування. Завдяки мужності професора Дем’яновського уціліли її бібліотека та майно. На час польської окупації Західної Україниу 1919 р. останнім директором школи бувпрофесор Михайло Янечко, який змінив націй посаді Станіслава Соколовського.Після поразки ЗУНР розпочалися тотальна полонізація краю і нищення українського шкільництва. У 1910–1911 навчальному році в Галичині було 2420 українських шкіл, натомістьу 1937–1938 н. р. їх залишилося 452. У листопаді 1919 р. польська влада постановою Ради Міністрів об’єднала Вищу лісову школу з Технічною та Рільничою академіями. З ідеологічних міркувань Галицьке лісове товариство, опинившись фактично за межами лісовоїполітики уряду, було перейменоване на Малопольське. Шовіністична адміністрація Львівської політехніки запровадила «NumerusKlausus», тобто обмеження прийому осіб не польської національності до 5%. Упродовж 1919–1939 рр. питома вага українців серед студентської молоді ніколи неперевищувала цього показника. У поліційному донесенні Львівському міському староству від17 грудня 1938 р. щодо діяльності кооперативу «Дерево» йшлося, зокрема, про те, щоадміністрація державних лісівничих навчальних закладів повинна вживати більш дієвих заходів, аби якнайменше української молоді потрапляло туди нанавчання. Натомість українська наукова громадськість шляхом самоорганізації намагалася реалізувати право молоді на вищу освіту.