Із перших днів факультет очолював доцент Д. П. Дятлов. Фізик за фахом, він зарекомендував себе як умілий організатор колективу. У 1955 р. деканом став доцент О. И. Королевич, а незабаром його змінив доцент А. П. Бойко. На факультеті навчалося 890 студентів.

Лісогосподарський факультет (декан — доцент М. І. Ка- лужський) готував фахівців вищої кваліфікації — інженерів лісового господарства (лісонасадження, лісовпорядкування і лісозахист). До його складу тоді входило п’ять кафедр: бо­таніки і дендрології (завідувач — доцент Ю. Д. Третяк), лісівництва (професор М. М. Горшенін), геодезії та лісової таксації (доцент Е. В. Полянський), лісових культур і ме­ханізації лісогосподарських робіт (доцент М. І. Калужський), захисту лісу і деревинознавства (доцент О. Л. Синькевич). За рівнем наукової кваліфікації факультет тоді був провідним в інституті: тут працювали один професор і вісім доцентів (кандидатів наук), навчалося 676 студентів. Згідно з результа­тами розробок лісогосподарського факультету Головне республіканське управління лісового господарства склало генеральний план розвитку галузі.

Факультет механічної технології деревини (декан — доцент С. М. Тімонен) готував інженерні кадри майже за де­сятьма спеціальностями для таких виробництв, як лісопиль­не, фанерне, бондарське, для стандартного домо-, вагоно- будівництва тощо. Річний плановий набір становив 50 осіб. На факультеті діяло п’ять кафедр: теплотехніки і електро­техніки (завідувач — доцент В. О. Єресько), опору матеріалів та будівельної справи (доцент І. Ф. Шабуніо), лісопиляння і сушіння деревини (доцент М. С. Єфремов), столярно- механічного та фанерного виробництва (доцент О. І. Янсон), деревообробних верстатів і інструментів та технології ме­талів (доцент С. М. Тімонен). Із вересня 1955 р. тут почало функціонувати вечірнє відділення (49 студентів).

На інженерно-економічному факультеті навчали інженерів-економістів для лісозаготівельної і деревообробної промисловості. Його очолював доцент В. П. Чекін. Факультет мав у своєму складі кафедри економіки, організації та плану­вання лісової промисловості й лісового господарства (завіду­вач — доцент В. П. Чекін), загальної та органічної хімії (кандидат хімічних наук Д. М. Винокуров), іноземних мов (старший викладач Г. О. Бурихіна), вищої математики (доцент Г. А. Буймола).

Значно зріс науково-педагогічний рівень професорсько- викладацького колективу. Серед 159 викладачів було два док­тори наук та 42 доценти (кандидати наук). На той час в інсти­туті навчалося понад 3 тис. студентів.

За перше десятиріччя своєї діяльності ЛЛТІ підготував 1122 висококваліфікованих спеціалістів. Випускники інституту поступово посідали провідні посади в лісовій індустрії переваж­но Західного регіону республіки. Так Д. М. Борняк працював головним інженером Надвірнянського лісгоспу, В. І. Костів — директором цього ж підприємства, М. І. Степанчук — головним інженером Жаб’ївського (тепер — Верховинського) ліспромгос­пу, І. Андрусяк — головним інженером Ужгородського фанер­ного комбінату, В. Сидоренко — начальником цеху Львівської фабрики гнутих меблів, Є. Ковальчук — начальником цеху Львівського фанерного комбінату.

Начальник Волинського управління лісового господарства Д. А. Телішевський запровадив у виробництво метод допов­нення культур саджанцями, вирощеними у торф’яних горщи­ках. Начальник Одеського управління лісового господарства М. І. Калінін успішно займався лісорозведенням у степових районах України. Старший лісничий Львівського лісгоспу М. Крупей брав активну участь у створенні зеленого поясу навколо міста Лева.

За рекомендаціями ДЕКу найкращі випускники залиша­лися в інституті для наукової та педагогічної роботи і нав­чання в аспірантурі. Це І. В. Батін, Б. В. Білик, Б. В. Вострес, М. О. Гайдар, Д. Е. Грінченко, І. М. Заяць, Е. Л. Ладейщико- ва, Е. П. Міговк, В. С. Пешко, Б. В. Прокопович, П. А. Ци- ганков, Т. М. Шкіря, Р. Л. Якимович та інші. За ці роки активізувалася діяльність методичних рад на факультетах і в інституті загалом, стали постійними науково-методичні семінари. На кафедрах обговорювали відкриті лекції, прак­тикували взаємовідвідування, рецензували контрольні робо­ти заочників.

У середині 50-х рр. XX ст. навколо головного навчально­го корпусу було закладено новий дендропарк — один із найпривабливіших зелених куточків Львова. Тут інтродуковано близько 200 порід і форм дерев, чагарників. Дендропарк вхо­дить у Міжнародний союз ботанічних садів. Постановою Ра­ди Міністрів України від 22 лютого 1991 р. йому надано ста­тус державного ботанічного саду.

Розбудовувався Страдчівський навчально-виробничий лісокомбінат — колишній Івано-Франківський навчально- дослідний лісгосп. До його складу увійшли три лісництва: Лелехівське, Великопільське та Страдчівське. Директорами лісгоспу були А. І. Охрімович, П. Я. Жигалов. Майже чверть століття його очолював відомий спеціаліст лісівничої справи Л. Ф. Бутейко. Восени 1962 р. у Страдчівському навчальному лісокомбінаті було закладено ще один дендропарк, третій в інституті. Проект дендрарію розробила кафедра ботаніки і дендрології під керівництвом Т. М. Бродовича і Л. Ф. Бутейка.

У 1955 р. Мінвуз України з незрозумілих причин закрив інженерно-економічний факультет — єдиний у республіці, що готував фахівців з економіки, організації та планування лісової промисловості й лісового господарства.

Згідно з наказом Міносвіти СРСР № 800 від 31 липня 1957 р. в інституті організовано науково-дослідний сектор. У 1958 р. у секторі працювало 57 осіб (22 штатних та 35 сумісників). Вони виконували 79 робіт — 58 бюджетних і 21 госп- договірну.

Викладачі інституту плідно працювали над підвищенням сво­го фахового рівня. Так, у 1959 р. кандидатські дисертації захисти­ли І. В. Батін, К. І. Брикін, В. М. Введенський, В. Ф. Качан, Є. М. Лаутнер, Г. А. Ходот, В. Ф. Яворська. Докторську ди­сертацію захистив завідувач кафед­ри сухопутного та водного транс­порту Б. Г. Г астєв. Йому було прис­воєно вчене звання професора. У 1957 р. відбувся перший ви­пуск спеціалістів заочного відділення інституту (101 особа). У наступні роки кількість ви- пускників-заочників збільшилася. У 1960 р. почалося пла­номірне збільшення кількості студентів. Цей процес тривав аж до 1980 р. У 1960 р. 21 спеціаліст стали випускниками вечірнього відділення. У 1965 р. за денною формою навчалося 2064 студенти, а випуск спеціалістів складав 248 осіб; на вечірньому відділенні здобував освіту 331 студент.

У 1959 р. на посаду ректора був призначений завідувач лабораторії Інституту машинознавства і автоматики АН УРСР А. І. Яцюк — автор понад 90 наукових праць, лауреат Державної премії в галузі науки і техніки України 1984 р. Цю премію він отримав за розробку і впровадження у промис­ловість абразивного інструменту й устаткування для оброб­лення деревини та деревинних матеріалів. А. І. Яцюк доклав багато зусиль для розвитку інституту, який очолював протя­гом 23 років. Під його керівництвом значно розширилася матеріально-технічна база вишу, зріс обсяг госпдоговірних науково-дослідних робіт, відбулося подальше вдосконалення структури навчального закладу.

У 1959 р. у зв’язку з реорганізацією лісової індустрії України, об’єднанням в одному підприємстві лісогосподарсь­ких і лісоексплуатаційних функцій, створенням лісгоспів в інституті почали готувати спеціалістів об’єднаного профілю: «Лісове господарство і лісоексплуатація». ЛЛТІ був єдиним у СРСР навчальним закладом, в якому готували спеціалістів лісового господарства і лісоексплуатації як для рівнинних, так і для гірських умов. Навчальний процес на той час здійснювали на трьох фа­культетах: лісоінженерному (декан — доцент Т. М. Шкіря), механіко-технологічному (доцент В. Ф. Качан) та лісогоспо­дарському (доцент Ю. Ф. Осипенко). Функціонувало 23 ка­федри: сухопутного і водного транспорту лісу (завідувач — професор Б. Г. Гастєв), механізації лісорозробок (доцент М. В. Плаксій), деталей машин і теорії машин та механізмів (доцент І. О. Гофман), нарисної геометрії та інженерної графіки (доцент О. Й. Королевич), хімії (доцент М. Б. Хайкі- на), фізики (доцент В. І. Вайданич), технології матеріалів і машинобудування (професор А. І. Яцюк), автоматизації ви­робничих процесів лісових та деревообробних підприємств (доцент І. В. Батін), технології механічної обробки деревини (доцент К. С. Худін), проектування столярно-механічних і де­ревообробних підприємств (доцент О. І. Янсон), верстатів та інструментів (доцент С. Н. Тімонен), опору матеріалів і будівельної справи (доцент Н. М. Бєлая), економіки, органі­зації та планування лісової промисловості і лісового господа­рства (доцент В. П. Чекін), енергетики (доцент М. О. Мітін), вищої математики та теоретичної механіки (кандидат фізико- математичних наук К. І. Чумак), лісівництва (професор М. М. Горшенін), лісових культур і захисту лісу (професор Г. О. Харитонов), ботаніки, дендрології та фізіології (доцент Т. М. Бродович), лісовпорядкування, таксації і геодезії (до­цент Й. І. Коробкін), марксизму-ленінізму (доцент В. Д. Де- миденко), політекономії (доцент П. П. Якімцов), іноземних мов (Г. О. Бурихіна), фізичного виховання і спорту (Т. О. Яро- шевська). Проректором із навчальної роботи працював доцент Г. А. Ходот, а з наукової — доцент І. В. Батін. Згідно з наказом міністра вищої та середньої спеціальної освіти УРСР від 5 квітня 1965 р. в інституті було організовано два нові факультети: інженерно-економічний і механізації та автоматизації виробничих процесів.

Інженерно-економічний факультет розпочав підготовку фахівців з економіки та організації лісової промисловості, лісового господарства, деревообробної та целюлозно-паперо­вої промисловості. На перший курс зараховували 60 сту­дентів. Факультет очолив доцент П. П. Якімцов, у 1970 р. на цій посаді його змінив доцент М. Д. Оверченко. До 1969 р. у складі цього підрозділу інституту була одна випускна кафедра. Пізніше її розділили за галузевою ознакою на дві кафедри: економіки і організації лісозаготівельної промисло­вості і лісового господарства (завідувач — доцент І. В. Бори­сова) та економіки й організації деревообробної промисло­вості (доцент Е. Я. Оксанич).

На денному відділенні факультетів здійснювали підго­товку фахівців із семи спеціальностей та 11 спеціалізацій. Із 1 вересня 1968 р. почав функціонувати заочний факультет (декан — М. X. Осмола), на якому здобували вищу освіту з семи спеціальностей: «Лісове господарство», «Лісоінженер- на справа», «Технологія деревообробки», «Машини і ме­ханізми лісової та деревообробної промисловості», «Еко­номіка і організація лісового господарства та лісової промис­ловості», «Економіка і організація деревообробної промисло­вості», «Автоматизація виробничих процесів лісової і дере­вообробної промисловості».

У середині 70-х рр. розширилася наукова робота над комплексною тематикою. Саме тоді творчий колектив на чолі з професором А. І. Яцюком досліджував процес очищення фольги друкарських плит від окисної плівки пружними шліфувальними кругами, що дало змогу широко застосувати цю розробку в радіотехнічній та приладобудівній промисло­вості. Під керівництвом доцента К. С. Худіна був розроблений і виготовлений зразок верстата для шліфування фанерних деталей меблів, що знижувало собівартість продукції на 40-45%. Тривали пошуки вчених під керівництвом професора Н. М. Бєлої, спрямовані на підвищення довговічності стале­вих линв, їхні рекомендації були впроваджені у виробництво. Державний комітет Ради Міністрів СРСР у справі винаходів та відкриттів видав працівникам інституту 28 авторськихсвідоцтв на винаходи і таку ж кількість позитивних рішень. Загалом у 1977 р. науковці вишу надіслали до комітету 60 заявок на винаходи. За сприяння Мінвузу України вчені отримали патент із Чехословаччини за розробку поліефірного лаку іспособу оброблення ним поверхні матеріалів. Головним критерієм удосконалення структури інституту була спеціалізація з метою врахувати основні тенденції розвитку лісового господарства, лісової та деревообробної промисловості. На початку 80-х рр. ХХ ст. тут нараховувалося вже шість факультетів, 28 кафедр, 38 лабораторій, 19 навчальних кабінетів.

У складі першого технологічного факультету (декан —доцент Р. Л. Якимович) працювали такі кафедри: обробкидеревини та конструювання меблів (завідувач — доцентВ. Н. Качан), клеєних матеріалів і гідротермічної обробки деревини (доцент В. А. Книш), будівельної механіки (професорН. М. Бєлая), енергетики (кандидат технічних наук А. М. Єрма-ков). Навчальну, науково-методичну й дослідницьку роботу здійснювали 37 викладачів, зокрема один професор та 14 доцентів і кандидатів наук.

Другий технологічний факультет (декан — доцентБ. В. Прокопович) об’єднував чотири кафедри: технології виробів із деревини (завідувач — доцент І. М. Заяць), технології пиломатеріалів (доцент Т. А. Носовський), автоматизації ви­робничих процесів (доцент Б. Г. Покровський), фізики

(доцент В. І. Вайданич). Тут працювало 40 викладачів, зокрема один професор та 17 кандидатів наук і доцентів. До складу механічного факультету (декан — доцент В. С. Заміховський) входили кафедри: верстатів та інстру­ментів (завідувач — професор С. М. Тімонен), технології ма­теріалів і машинобудування (професор А. І. Яцюк), теорії механізмів та деталей машин (професор А. Н. Тинний). Навчальний процес забезпечували 33 викладачі, серед них три професори, 13 доцентів і кандидатів наук.

Лісогосподарський факультет (декан — доцент М. X. Осмо­ла) об’єднував чотири кафедри: лісівництва (завідувач — про­фесор М. М. Горшенін), лісових культур (доцент М. І. Калінін), дендрології та деревинознавства (доцент Т. М. Бродович), лісової таксації (доцент Г. А. Ходот). Навчальну методичну і науково-дослідну роботу на факультеті здійснювали 28 спеціалістів, зокрема два професори, 19 доцентів і кандидатівнаук, 17 старших викладачів та асистентів.

У складі лісоінженерного факультету (декан — кандидат технічних наук И. П. Ковтун) було чотири кафедри: транс­порту лісу (завідувач — доцент М. О. Гайдар), механізації лісорозробок (доцент Т. М. Шкіря), інженерної графіки (кандидат технічних наук М. М. Ткаченко), хімії (доцент Н. М. Ватаманюк). Тут працювало 38 осіб професорсько-вик­ладацького складу, серед них один професор, 14 доцентів, кандидатів наук.

Інженерно-економічний факультет (декан — доцент М. Д. Оверченко) об’єднував три кафедри: економіки та органі­зації деревообробної промисловості (завідувач — доцент Е. Я. Оксанич), економіки і організації лісової промисловості (професор Л. І. Ільєв), вищої математики (доцент В. М. Гнатиків). Професорсько-викладацький колектив факультету налічував 34 особи, зокрема один професор і 13 доцентів, кандидатів наук.

Упродовж 1960-1985 рр., підвищуючи свій фаховий рівень, дев’ятеро працівників інституту (Н. М. Бєлая, І. В. Батін, К. А. Татаринов, В. М. Свінціцький, Ю. Ю. Туни- ця, С. В. Шевченко, М. І. Калінін, Т. А. Кислова, Я. О. Сабан) захистили докторські дисертації, а 145 осіб — кандидатські. Більшість викладачів, які захистили кандидатські дисертації, працювали на технологічних факультетах, дещо менше їх було на лісоінженерному. Активно використовували такі форми, як докторантура (переведення на посади старших наукових працівників), надання творчих відпусток для завер­шення дисертацій. Із 1979 р. в інституті почали готувати стажистів-викладачів і стажистів-дослідників. Ефективно працювала аспірантура. Зокрема, у 1975 р. зі 105 викладачів-кандидатів наук випускники аспірантури ста­новили 35,2%. У цей період значно зросла кількість аспірантів (у 1960 р. — шість осіб, у 1970 р. — 41, у 1980 р. — 59). Близько 20% від загальної чисельності викладачів щорічно підвищували свій фаховий рівень. Із 1970-1971 нав­чального року в інституті почало діяти підготовче відділення. Це також сприяло набору на навчання працівників галузі. Динаміку зростання кількості студентів характеризують такі показники: у 1969 р. на трьох відділеннях інституту — денному, вечірньому і заочному — навчалося 5050 студентів, у 1979 р. — 6316; випуск спеціалістів, відповідно, становив 684 і 1033 осіб. На початку 80-х рр. в у лісовому господарстві, лісовій та деревообробній промисловості України було до­сягнуто оптимального забезпечення виробничих підприємств дипломованими спеціалістами.

У 70-ті рр. зміцніла матеріально-навчальна база інституту, покращилися соціально-побутові умови викладачів і студентів. У 1974 р. було завершено будівництво сучасного навчально-лабораторного корпусу корисною площею 11,5 тис. м2. У 1979 р. запрацював ще один навчальний корпус на вул. Природній, що дало змогу збільшити корисну площу на кожного студента денного відділення у 2,5 рази. Зросла кількість місцьу читальних і креслярських залах (із 200 у 1971 р. до 365 у 1975 р.). Було побудовано чотири студентські гуртожитки на 2200 місць, чотири їдальні, стадіон, приміщення кафедри фізичного виховання.

Однією з важливих форм навчального процесу, дієвим чинником підвищення його ефективності стала науково- дослідна робота студентів (НДРС). Розроблена система обов’язкових навчальних закладів передбачала неодмінну участь кожного студента в науково-дослідній роботі. Загалом упродовж п’яти курсів на кожного студента, залежно від спеціальності, відводили 140-200 год. навчального часу для проведення НДР. В інституті приділяли належну увагу виданню навчальної та навчально-методичної літератури. З’явилася низка підруч­ників і навчальних посібників, підготовлених викладачами ЛЛТІ, які здобули визнання в Україні і за її межами. Зокрема, варто відзначити підручники «Лісівництво» М. М. Горшеніна і А. И. Швиденка (1977) та «Лісова фітопатологія» С. В. Шев­ченка (1978). Останній у 1986 р. був перевиданий у співав­торстві із завідувачем кафедри лісових культур Української сільськогосподарської академії А. В. Цилюриком. У 1988 р. його авторам було присуджено Державну премію УРСР у га­лузі науки і техніки.

Вийшли друком навчальні посібники: М. І. Калініна «Ко­реневі системи дерев і підвищення продуктивності лісу» (1975) та «Лісові меліорації в умовах ерозійного рельєфу» (1982); М. М. Горшеніна, Н. А. Диченкова, А. И. Швиденка «Лісова пірологія» (1981); Г. О. Харитонова «Лісомеліорація водних угідь» (1976); Ю. Ф. Осипенка і В. П. Рябчука «Лісове товарознавство» (1979) та «Підсочка дерев листяних порід» (1981). Професор М. О. Гайдар у 1972 р. видав, а в 1982 р. пе­ревидав навчальний посібник для студентів лісотехнічних спеціальностей «Проектування лісовозних автомобільних доріг». У 1985 р. вийшов друком посібник «Виробництво пи­ломатеріалів і заготовок» Т. А. Косовського, Р. І. Мацюка, О. А. Береніса, Ю. М. Бенька і К. С. Худіна.

Були видані наукові праці про­фесора Ю. Ю. Туниці «Економіка використання лісосічних відхо­дів» (1970), І. І. Грунянського, Ю. Ю. Туниці «Економіка комплекс­них лісових підприємств» (1972), Ю. Ю. Туниці «Економічні проб­леми комплексного використання і охорони лісових ресурсів» (1976), Ю. Ю. Туниці, А. П. Петрова й І. М. Синякевича «Лісосировинні резерви Карпат» (1976), Ю. Ю. Ту- ниці «Еколого-економічна ефек­тивність природокористування» (1980), Е. Я. Оксанича і Б. І. Со- ловія «Оперативно-виробниче планування в меблевому вироб­ництві» (1982), Ю. Ю. Туниці, І. І. Грунянського, В. Ф. Вереса та ін. «Комплексне лісове господар­ство» (1986). Поступово інститут став важливим центром не лише підго­товки фахівців для лісової індустрії України, а й основним осе­редком їх перепідготовки. У 1960 р. при ЛЛТІ почали роботу кур­си підвищення кваліфікації інженерно-технічних працівників для лісової та деревообробної промисловості України і Молдови.

У 1971 р. було організовано місячні курси підвищення професійної майстерності лісничих, помічників лісничих, механіківта економістів лісгоспзагів, інженерів із переробки деревинитощо. Упродовж 1970–1980 рр. курси підвищення кваліфікації пройшло 4281 особа. У 1988 р. курси реорганізовано у факультет підвищення кваліфікації керівних працівників і спеціалістів деревообробної промисловості України.У 1975 р. з ініціативи проректора з наукової роботидоцента В. М. Фелещука було сформовано систему науково-дослідних лабораторій, впорядковано кафедральні науководослідні лабораторії. Вперше в інституті спільними наказами Міністерства лісової і деревообробної промисловості Українит а Міністерства вищої і середньої спеціальної освіти УРСРвід 30 січня 1975 р. було організовано галузеві науково-дослідні лабораторії: шліфування деревинностружкових плит та інших матеріалів, прогресивної технології оздоблення виробів із деревини поліефірними матеріалами. У 1980 р. під науковим керівництвом проректора з наукової роботи, професора Е. Я. Оксанича було розроблено комплексну систему управління навчальним закладом. Вона пройшла апробацію, отримала позитивні схвалення інших вишів та управлінь Міністерства вищої освіти. Сформована система була спрямована на постійне вдосконалення структури управління, добору і розподілу кадрів, організації праці. У 1982 р. на посаду ректора інституту був призначенийВ. П. Кучерявий, випускник лісогосподарського факультету. У 1983 р. він водночас очолив кафедру лісівництва. Працюючи в інституті, В. П. Кучерявий сформував напрям досліджень із проблем міської екології, здобув ступінь доктора сільськогосподарських наук, отримав звання професора. У навчальному процесі активно використовували створені з ініціативи В. П. Кучерявого лісоекологічні стаціонари в Моршині та Східниці, державний заповідник «Розточчя» деревообробне підприємство навчально-дослідницького лісокомбінату у смт Івано-Франкове. Було проведено велику роботуз упорядкування та реконструкції будівель інституту, відкрито для відвідувачів студентські кафе «Лісова пісня», «Дріада» таїдальню «Верховина». Принципового значення набула екологічна і економічна підготовка студентської молоді. З огляду на виняткову важливість підготовки фахівців з основ програмування та комп’ю-терної техніки у 1986 р. створили кафедру обчислювальної техніки і моделювання технологічних процесів. У 1988 р. Львівському лісотехнічному інституту було присвоєно ім’я видатного українського лісівника Петра Степановича Погребняка — академіка, засновника типологічної школи.