Ідеологічний пресинг давався взнаки впродовж усього періоду функціонування інституту. Партком та комітет комсомолу, Перший відділ — представництво КДБ, не підпорядковане керівництву навчального закладу і відповідальне за політичну безпеку, — були дієвими інструментами репресивного апарату, а так звані суспільно-політичні кафедри (марксизму- ленінізму, наукового атеїзму, історії КПРС та інші) працювали для пропаганди комуністичної та окупаційної доктрин. У різні роки за незгоду з «лінією партії», релігійні переконання, участь у національно-визвольному русі зазнали переслідувань багато студентів й окремі викладачі. Наймасовіші хвилі репресій припали на 40-50 рр. XX ст. Тоді загинули студенти Ю. М. Щербань, Є. І. Мацьків, були ув’язнені Б. М. Лобур, Ю. Д. Шульга, М. Г. Кузьмів-Грінчак, С. И. Галан, М. В. Яськів, Ю. Д. Витри- куш. їх, а також Василя Пилип’юка, Михайла Павлика, Йосипа Гука, Володимира Дзятківського та багатьох інших було звинувачено в націоналізмі. Після відбуття покарання репресовані студенти не могли продовжити навчання. Зокрема, підступно забраний до в’язниці з уроку фізкультури у 1950 р. студент лісомеліоративного факультету Львівського сільськогосподарського інституту, учасник Воркутинського повстання Олексій Григорович Магура, повернувшись з ув’язнення у 1956 р., не зміг поновитися у Львівському лісотехнічному інституті, незважаючи на згоду ректора Ю. Д. Третяка.
У ніч із 27 на 28 березня 1973 р. в інститутському гуртожитку було розклеєно прокламації проти заборони Шевченківських свят. За участь у цій акції затримали студентів Яромира Микитку та Романа Радоня — учасників підпільної організації «Український національно-визвольний фронт»...
Справжній вибух суспільно-політичної активності припадає на часи Перебудови, коли в інституті виникли осередки таких громадських організацій, як Всеукраїнське товариство «Просвіта» ім. Тараса Шевченка, Народний Рух України, Студентське братство. Першою у грудні 1988 р. постала «Просвіта» з ініціативи О. П. Заруми — асистентки кафедри іноземних мов. Очолив осередок асистент цієї ж кафедри Г. З. Чопик, активістами були викладачі В. В. Попович, М. П. Горошко, Я. О. Лико, В. В. Шостак, Р. І. Мацюк, М. М. Гузь, співробітники О. М. Семотюк, М. В. Коцюба, К. Г. Шевченко, О. В. Семчишин, М. М. Копанський, студенти Орест Васильців, Ярослав Хариш, Андрій Буцяк, Руслан Коцаба, Наталка Стецик, Андрій Рожнятовський та багато інших людей. Товариство організувало виїзд на Ланцюг єднання, розробило доповнення до Закону про мови, збирало підписи на підтримку демократичних перетворень, поширювало неформальну пресу, організовувало культурологічні заходи та вечори. На одному з них — Шевченківському — у березні 1989 р. інститутська хорова капела «Діброва» під керівництвом Михайла Андруневчина вперше виконала національний гімн «Ще не вмерла Україна». «Просвіта» також сприяла українізації навчального процесу, створенню та виданню спеціалізованих термінологічних словників. Ще у 1988 р. частка україномовної навчально-методичної літератури в інституті ледь сягала 2,5%. її зростання розпочалося наступного року (23%), а у 1993 р. вона вже становила 100%.
Найактивнішими у політичній боротьбі 90-х рр. були студенти. Осередок Студентського братства ЛЛТІ виник у 1989 р. Серед багатьох активістів були Андрій Буцяк, Андрій Рожнятовський, Юрій Динько, Оксана Горинь, Тарас Король, Марта Дячун, Марта Герман, Віктор Ягун та інші. Головою обрали студента лісогосподарського факультету Івана Старосольсько- го. Важко назвати громадський захід Львівського братства, до якого б не долучилися лісотехніки. Вони були задіяні у виборчих кампаніях, брали участь у перепохованні на Байковому кладовищі у Києві в’язнів ГУЛАГу — провісників української незалежності Олекси Тихого, Василя Стуса та Юрія Литвина. Своїми руками відновили на Кортумовій горі могилу розстріляних німецькими нацистами українських патріотів, серед яких був відомий учений-лісівник, поет і політичний діяч Андрій П’ясецький. Студентське братство Львівського лісотехнічного інституту упродовж 1990-1995 рр. побувало з різдвяним вертепом на Київщині, Черкащині, Харківщині, у Кривому Розі та Маріуполі. Особливо пам’ятними стали два тижні студентського голодування у Києві у ве- ресні-жовтні 1990 р. проти підписання нового Союзного договору та за створення Збройних сил України.
Після проголошення Декларації про державний суверенітет України в липні 1990 р. відбулися істотні зміни у системі підготовки фахівців, а також реорганізація структури навчальних підрозділів ЛЛТІ, зокрема реформування суспільних кафедр.
Важливою подією стало прийняття у квітні 1991 р. нового Статуту ЛЛТІ, який колектив вишу розробляв колегіально. До нього увійшло багато прогресивних положень, запропонованих конференцією інститутських осередків Народного Руху України.
У грудні 1992 р. у ЛЛТІ напередодні виборів ректора було створено Асоціацію викладачів і співробітників, якій судилося відіграти провідну роль у демократизації інститутського життя. її основними завданнями були:
- захист професійних і творчих інтересів своїх членів;
- організація культурно-освітньої роботи, впровадження нових педагогічних ідей та методів і створення умов для зростання національно свідомих кадрів вищої школи України;
- утвердження української мови в інституті шляхом видання українських підручників, навчальних та методичних посібників і опрацювання спеціальної технічної термінології;
- сприяння організації культурно-просвітницької роботи серед студентства.
Активними учасниками заходів, організованих асоціацією, були І. Ю. Вронський, Б. В. Білик, І. М. Синякевич, М. Г. Адамовський, І. С. Вінтонів, О. П. Тушницький, С. Н. Краєвський, Є. М. Лютий, В. В. Попович та інші.
У 1993 р. Асоціація викладачів і співробітників брала активну участь в організації Української національної спілки наукових і педагогічних працівників Львівщини; крім того, вона завжди долучалася до організації та проведення спілки загальноміських культурно-просвітницьких заходів.
Варто відзначити роль Асоціації в організації загальноміських науково-методичних конференцій з питань ступе- невої освіти, внесення змін до Закону про освіту, національно- патріотичного виховання студентської молоді, напрацювання лісотехнічної термінології тощо.
